Хлопчики Джо. Луиза Мэй Олкотт
було б зробити з нього джентльмена. Хтозна, чого він зміг би домогтися, якби залишився тут, серед нас, – відповів Лорі, схиляючись над стільцем пані Баер, як робив це багато років тому, коли в цих двох були спільні секрети.
– У цьому був би певний ризик, Тедді. Він любить фізичну працю й свободу. Саме вони допоможуть йому стати хорошою людиною. Це набагато краще, ніж будь-який зовнішній лоск небезпек, з якими він зіткнувся б, ведучи забезпечене й спокійне життя в місті. Ми не можемо змінити його натуру – тільки допомогти їй розвинутися в правильному напрямку. Його колишні інстинкти нікуди не зникли, тож він має неабияк себе контролювати, а інакше зіб’ється на манівці. Я добре усвідомлюю це. Його любов до нас – запорука безпеки, тож треба усіма силами берегти її, поки він не подорослішає або не з’являться інші, міцніші узи, які утримували б його від спокус.
Джо знала Дена краще за інший, тож бачила, що її «лоша» ще не до кінця об’їздили. Вона сподівалася на краще, але побоювання все-таки залишалися. Їй було добре відомо, яким суворим і жорстоким буває життя до таких, як він. Також знала, що перед від’їздом Ден у тиху, спокійну хвилину відкриє їй свою душу. Тоді вона зможе сказати слова застереження, яких він потребує.
Тож Джо вичікувала й одночасно уважно спостерігала за ним. Помічала й позитивні зміни, так і шкоду, яку завдало йому перебування між різних людей. Їй дуже хотілося, щоб її «баламут» домігся успіху в житті, адже інші прогнозували, що нічого з нього не вийде. Проте досвід підказував їй, що людей не можна ліпити, як глину, тому задовольнялася скромною надією, що занедбаний хлопчик може стати просто хорошим чоловіком, і не просила нічого більшого.
Втім, навіть на це важко було розраховувати, зважаючи на пристрасність, якою нагородила його натуру природа. Ніщо не стримувало його запальний характер – тільки спогади про Пламфілд. Страх розчарувати вірних друзів, а також гордість, що була сильнішою особистих моральних правил, змушували його прагнути зберегти повагу товаришів, які любили його, попри всі недоліки.
– Не хвилюйся ні про кого, люба. Еміль – один з тих безтурботних і веселих хлопців, які завжди виходять сухими з води. Я подбаю про Нета. Ден тепер на правильному шляху. Нехай з’їздить в Канзас. Якщо план з облаштуванням ферми втратить свою чарівність в його очах, він зможе повернутися до бідних індіанців і принести їм чимало користі. Дуже сподіваюся, що це стане справою його життя – така незвичайна робота саме для нього. Боротьба з гнобителями й захист пригноблених – саме те заняття, до якого треба залучити таку небезпечну для нього самого енергію.
– Сподіваюся, що так і буде… О, що це? – Джо подалася вперед, прислухаючись до вигуків Тедді та Джозі.
– Мустанг! Справжній, живий мустанг! Ми зможемо осідлати його! Дене, ти просто молодчина! – кричав Тед.
– Індійський наряд для мене! Тепер я зможу зіграти Наміоку, якщо хлопчики поставлять «Метамора», – вигукувала Джозі, плескаючи в долоні.
– Голова