Беззаперечна правда. Майк Тайсон
гаманці, і ми спостерігали й спостерігали за нею, а вона все тримала руку в кишені. Ми ходили за нею, а потім кидали її, залишивши спостерігати за нею одного малого хлопчика. І тут вона на кілька секунд послаблювала свою оборону, відвернувшись на щось – ось тут він і брав її. А потім він зникав. І перш ніж йшли, ми чули задушевний крик: «А-А-А, мої гроші, мої гроші!» Це було божевільно. Але нам було плювати.
Найпростішим було вирвати чийсь золотий ланцюжок. Я займався цим у метро. Я сідав біля вікна. Тоді можна було відкривати вікна в вагонах метро. Тож я опускав кілька вікон, і коли вагон зупинявся і нові пасажири заходили і сідали біля вікна, я схоплювався щойно потяг починав повільно розганятися і зривав по дорозі їхні ланцюжки. Вони верещали й дивились мені вслід, але не могли вискочити вслід за мною з поїзда. Я лагодив застібку й залишав ланцюжок на кілька днів у себе, він добре пасував мені і я ним хизувався, аж доки не продавав його, до того, як старші хлопці заберуть його в мене.
Попри те, що я почав здобувати статус, мені зовсім не вдавалося заводити стосунки з дівчатами. Вони мені подобались, але я зовсім не розумів, як сказати їм про це. Одного разу я дивився, як дівчата стрибали через скакалку, вони мені сподобались і я захотів пострибати з ними. Тож я почав їх дражнити, і тут, просто на рівній дорозі ці п’ятикласниці стали лупцювати мене. Я валяв із ними дурня, але вони сприйняли все всерйоз і просто напали на мене зненацька. Я занадто пізно серйозно задумався навчитись давати здачі. На той момент, хто б не підійшов й не спробував би взяти верх наді мною – будь-хто вигравав. Я не хотів із ними битися.
Ні для моєї матері, ні для сестри не було секретом те, що я грабував і вів антисоціальний спосіб життя, щоб заробити нам грошей. Вони бачили мій гарний одяг, і я приносив їм їжу – піцу, бургер Кінг і МакДональдс. Моя мати знала, що нічим добрим я не займаюсь, але тоді вже пізно було мене перевчати. Я став дитиною вулиць. Вона думала, що я злочинець і що я погано закінчу. Певна річ, вона вже бачила таке раніше – дітей, як я, і що з того виходило. Я крав що завгодно і в кого завгодно. Для мене не було жодних перешкод.
Моя мама визнавала за краще жебракувати. Мене бентежило те, якою занадто чесною вона була. Вона завжди випрошувала гроші; просто вона такою вродилась. Я давав багато грошей сестрі на наше господарство, щоб вона допомагала мамі. Іноді я давав мамі сотню баксів, але вона не повертала їх мені. Вона зовсім мене не поважала. Я говорив: «Ма, ти винна мені трохи грошей». А вона просто відповідала: «Та ти мені життям зобов’язаний, малий. Не збираюсь тобі нічого повертати».
Великі діти з нашої округи знали, що я краду, тож вони відбирали в мене гроші, прикраси й моє взуття, а я боявся говорити про це мамі. Я просто не знав, що мені робити. Вони били мене і відбирали у мене голубів – вони знали, що всі ці знущання наді мною зійдуть їм з рук. Баркім не навчив мене битися. Він просто навчив мене одягатися в гарний одяг і мити дупу. Зазвичай, коли хтось кричав на мене на вулиці або гнався за мною, я просто кидав