Беззаперечна правда. Майк Тайсон
голубами, коли до нас піднявся хлопець, старший за нас. Його звали Баркім, і він був другом одного з братів цих хлопців. Зрозумівши, що його друга тут немає, він сказав нам передати йому, що чекатиме на нього цього вечора на джемі в центрі відпочинку сусіднього району. Джеми – це було щось на кшталт танців для підлітків, але це було не те лайно Арчі та Вероніки. Поночі вони навіть змінювали назву закладу з центру відпочинку на «Стрілець». Туди щоночі приходили всі гравці і шулери, а також сусідські хлопці, які грабували будинки, займались кишеньковими крадіжками та шахрайством із кредитними картками. Це було лігво беззаконня.
Тож того вечора я пішов до клубу. Мені було сім років, і я нічого не знав про те, як одягатися. Мені було невідомо, що слід піти додому й прийняти душ та змінити одяг на щось таке, що вразило б усіх у клубі. Саме так вчинили інші хлопці, які порались біля голубів. Однак я сам пішов до клубу просто з пташника, одягнений у той самий смердючий одяг із плямами пташиного посліду на ньому. Я собі подумав, що мої приятелі будуть там і приймуть мене як свого, тому що я ганяв їх сраних птахів із дахів. Та щойно я ввійшов, ці хлопці підскочили і… «Що за сморід?!! Гей, ти подивись на цього зашмарканого смердюка!» Усі навколо почали сміятися з мене і дражнити мене. Я не знав, що робити – це було абсолютно нестерпно, усі і кожен кепкували з мене. Я плакав, але водночас намагався сміятися, щоб мене прийняли за свого. Баркім, здається, побачив, у що я був вдягнений і зглянувся наді мною. Він і сказав: «Гей, Коротуне. Забирайся до біса звідси. Зустрінемося завтра о восьмій ранку на даху».
Наступного ранку я був там у призначений час. Підійшов Баркім і почав мене повчати. «Ти не можеш приходити на танці в такому прікідє, як нечесаний бомжара. Ти хто по жизнє будеш, чувак? Ми тут робим бабкі». Він швидко гутарив, а я намагався зрозуміти кожне його слово. «Ми тут ща достанєм бабок, Коротуне. Чьо, готовий?» Я пішов із ним, і ми почали вламуватися в чужі будинки. Він наказав мені пролізти через вікна, які були занадто малі для нього, я увійшов і відкрив йому двері. Опинившись усередині, він взявся ритися в чужих речах, зламав сейф і кинувся чистити все під нуль. Ми знайшли там стереопрогравачі, аудіокасети, ювелірку, зброю та гроші. Награбувавшись, він відвіз мене в місто на Делансі-стріт і купив мені трохи гарного одягу, кросівки та дублянку з овчинки. Тієї ж ночі він взяв мене на джем, і там були всі ті самі люди, які сміялися з мене минулої ночі. На мені було нове пальто і шкіряні штани. Ніхто навіть не впізнав мене; це було так, наче то був не я, а хтось інший. Це було просто неймовірно.
Баркім став тим, хто познайомив мене зі злочинним життям. До цього я ніколи нічого не крав. Ні окрайчика хліба, ні льодяника – нічого. У мене не було ніяких антисоціальних схильностей. У мене не було потрібного стрижня. Але Баркім пояснив мені, що якщо матимеш добрий вигляд, люди виказуватимуть тобі повагу. Якщо в тебе будуть наймодніші шмотки та найкрутіші речі, то й ти будеш красним пацаном. У тебе буде статус.
Баркім повів мене на роллердром на Ютіка-авеню,