Енн з Острова. Люси Мод Монтгомери
тиждень швидко пролетів, наповнений різними «востаннє», як називала їх Енн. Прощальні візити, які були або приємними, або не вельми, залежно від того, чи ті, хто приходив до неї чи до кого ходила вона, розділяли надії Енн, чи думали, що вона надто задається через коледж, і вважали своїм обов’язком «трохи спустити її з небес на землю».
Товариство удосконалення селища Ейвонлі (ТУСЕ) влаштувала одного вечора прощальну вечірку на честь Енн і Гілберта вдома в Джозі Пай; це місце вони обрали частково тому, що дім пана Пая був великий і зручний, а частково через високу ймовірність того, що дівчата Пай відмовилися б брати в цьому участь, якби їх пропозицію щодо будинку не прийняли. То був дуже гарний вечір, дівчата Пай були чемними, не говорили й не робили нічого, що б порушило гармонію оказії – а це геть не було схоже на них. Джозі була незвично приязною – настільки, що вона удостоїла Енн таких слів:
– Твоя нова сукня дуже тобі личить, Енн. Справді, ти в ній МАЙЖЕ гарненька.
– Як мило з твого боку мені це сказати, – відповіла Енн, з вогниками в очах. Її почуття гумору розвивалося, і слова, які в чотирнадцять ранили б її, тепер хіба ставали поживою для розваги. Джозі підозрювала, що Енн сміється з неї за цими пустотливими очима; але вона втішила себе тим, що прошепотіла до Герті, коли вони спускалися сходами, що Енн Ширлі стала дуже задаватися, коли їде в коледж.
Зібралася вся «стара компанія», повна радості, запалу й безтурботності юності. Діана Баррі, з рум’янцем і ямочками, поряд з вірним Фредом; Джейн Ендрюс, охайна, розсудлива й проста; Рубі Джилліс, яка була настільки вродливою у своїй кремовій шовковій блузі й із червоними геранями в золотому волоссі, наскільки це взагалі можливо. Гілберт Блайт і ЧарліСлоан, обоє намагалися триматися ближче до невловимої Енн; Кері Слоан, бліда й меланхолійна на вигляд, бо, як казали, її батько й близько до неї не підпускав Олівера Кімбела; Муді Сперджен Макферсон, чиє кругле обличчя та незугарні вуха були ще круглішими й незугарнішими, ніж будь-коли; і веснянкуватий Біллі Ендрюс, який сидів у кутку весь вечір і не міг видушити зі себе й слова, коли до нього хтось говорив, спостерігав за Енн Ширлі й задоволено шкірився.
Енн знала про вечірку наперед, але не знала, що їх із Гілбертом, як засновників Товариства, удостоять вітальної промови та «знаків поваги» – в її випадку збірки Шекспірових п’єс, Гілберту ж дісталася чорнильна ручка. Її так здивували й порадували добрі слова, сказані в промові, що сльози майже погасили іскри в її великих сірих очах. Вона важко й вірно працювала для Товариства, і те, що її члени так щиро цінували її старання, зігрівало їй серце. Всі були такі милі, приязні й веселі – навіть дівчата Пай були не безнадійні; у той момент Енн любила весь світ.
Вона прекрасно проводила вечір, але кінець все зіпсував. Гілберт знову зробив помилку й сказав щось сентиментальне, коли вони вечеряли на залитій місячним світлом веранді; а Енн, щоб його покарати, була дуже люб’язна з Чарлі Слоаном, якому й дозволила провести її додому. Вона, однак, виявила, що помста найбільше ранить того, хто мститься. Гілберт безтурботно пішов з Рубі Джилліс, і Енн чула, як