Собака Баскервілів. Долина страху. Артур Конан Дойл
прийому могли б простежити, куди він потім подінеться. А тепер наш супротивник разюче спритно скористався моєю недоречною квапливістю, яка видала нас із головою і збила мене зі сліду.
Під час цієї бесіди ми повільно рухалися по Ріджент-стрит, вже не бачачи перед собою доктора Мортімера та його супутника.
– Тепер не має жодного сенсу спостерігати за ними, – спохмурнів Голмс. – Їхня тінь зникла і більше не з’явиться. Треба перевірити, які козирі у нас на руках, і сміливо бити ними. Ви добре розгледіли обличчя цього чоловіка в кебі?
– Обличчя ні, а бороду розгледів.
– Я також… а це означає, що борода була, ймовірно, фальшива. Коли розумна людина подається в таку ризиковану, що вимагає особливої обережності, авантюру, потрібна борода для маскування. Зайдімо сюди, Ватсоне.
Голмс завернув в одну з розсильних контор цієї дільниці, начальник якої зустрів його з розпростертими обіймами.
– Ага, Вілсоне, бачу, ви не забули, як мені пощастило допомогти вам у тій маленькій справі!
– Що ви, сер, хіба таке забудеш? Я вам зобов’язаний своїм чесним іменем, а може, і життям.
– Ви перебільшуєте, друже мій. До речі, Вілсоне, пригадую, у вас був один хлопчик, на ім’я Картрайт, котрий проявив неабияку кмітливість під час розслідування вашої справи.
– Так, сер, він і зараз у мене працює.
– Чи не можна його закликати? Дякую вам. І ще будьте люб’язні розміняти мені ось ці п’ять фунтів.
На заклик начальника з’явився чотирнадцятирічний підліток із жвавим розумним обличчям. Він став перед нами, із захопленням споглядаючи на знаменитого сищика.
– Дайте мені «Путівник по готелях», – попросив Голмс. – Дякую вам. Дивись, Картрайте, ось це – назви двадцяти трьох готелів біля Черінґ-кросу. Бачиш?
– Так, сер.
– Ти обійдеш їх усі по черзі.
– Слухаюсь, сер.
– І для початку будеш давати швейцарам по шилінгу. Ось тобі двадцять три шилінги.
– Слухаюсь, сер.
– Ти скажеш, що тобі потрібно подивитися сміття, викинуте вчора з кошиків. Поясниш це так: одну дуже важливу телеграму доправили помилково не на ту адресу, і тобі наказали її розшукати. Тямиш?
– Так, сер.
– Але насправді ти будеш шукати сторінку газети «Таймс», порізану в кількох місцях ножицями. Ось номер «Таймс», а сторінка потрібна ось ця. Ти зможеш відрізнити її від інших?
– Звісно, сер.
– Швейцари будуть, певна річ, відсилати тебе до коридорних, ти й їм даси по шилінгу. Ось тобі ще двадцять три шилінги. У двадцяти випадках з двадцяти трьох, імовірно, виявиться, що сміття з кошиків викинули або спалили. Але в трьох інших готелях тобі покажуть купу паперів, серед яких ти і шукатимеш цю сторінку. Шансів на успіх дуже мало. Про всяк випадок даю тобі ще десять шилінгів. До вечора телеграфуй мені, на Бейкер-стрит, як у тебе справи… А тепер, Ватсоне, нам із вами залишилося тільки дізнатися телеграфом про кебмена номер дві тисячі сімсот чотири, після чого зазирнемо в якусь картинну галерею на Бонд-стрит і