Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте
Типізуюче власне ім’я (пор. донжуан, ловелас). Пане магістре Похвальний… – Іронічне типізуюче власне ім’я (в оригіналі – Mein Herr Magister Lobesan).
57
Написано 1775 р.
58
Був вірний коханці завше / Славетний Фульський цар… – Пісня про Фульського царя була спершу написана незалежно від «Фауста» (1774 р.). Фуле (Ultima Thule) – римська назва якоїсь країни на північ від Британії, очевидно, Ісландії.
59
Написано 1755 р.
60
А в нашої церкви добрий шлунок, / Вже скільки царств вона пожерла, / А ще з переїду не вмерла… – Вислів, запозичений із антикатолицької полемічної літератури доби Реформації.
61
Написано до 1775 р.
62
Коли б хоч посвідку мені! – Анахронізм, як і дальша згадка про газету: в XVI ст. ще не було ні метрик, ні посвідчень про смерть.
63
…Як паювали луп між нами, вояками, / Припала дещиця й мені». – Луп – військова здобич.
64
І щиро так вони удвох кохались, / Що аж по скін сліди на нім зостались. – Після хрестових походів по всій Європі поширився сифіліс, що називався тоді по-французькому «неаполітанською хворобою» (mal de Naples).
65
Написано до 1775 р.
66
Sancta simplicitas! – свята простота (лат.) – слова вождя чеського національного релігійного руху Яна Гуса (1369–1415). Він вигукнув ці слова в час своєї смертної кари на кострі, коли якась бабуся підкинула в вогонь хмизу, думаючи, що робить цим «богоугодне діло».
67
Написано до 1775 р. (за винятком кількох вставлених пізніше рядків).
68
…В солдатах братик мій… – Брат Ґретхен, як і чоловік сусідки Марти, – ландскнехт, найманий солдат.
69
Написано до 1775 р.
70
Голубе! Я так тебе люблю. – Після попередньої сцени пройшло вже кілька днів. Фауст і Маргарита вже на «ти».
71
Написано 1788 р.
72
Високий духу, дав мені ти все… – Під високим духом тут розуміється Дух Землі, що являвся Фаусту в першій сцені; його впливу Фауст приписує своє нове, живе пантеїстичне розуміння природи. Ти показав всю безліч животвору, / Навчив мене вбачать своїх братів / В воді, в повітрі, в тихому гаю. – Згідно з натурфілософським ученням Гердера, сприйнятому й розвинутому Ґете, «старші брати людини – тварини». (Зародки еволюційної теорії).
73
Бува й мені, що аж жижки трясуться / До сарн-близнят, що між лілей пасуться. – Образ жіночих грудей, запозичений з Соломонової «Пісні пісень».
74
Написано до 1775 р. Пісня Ґретхен неодноразово клалася на музику; найбільш відома музика Ф. Шуберта (1797–1828).
75
Написано до 1775 р. Ця сцена містить у собі пантеїстичну сповідь юного Ґете в епоху «бурі і натиску». Самому поетові доводилося в молодості слухати докори за ігнорування обрядової сторони християнської релігії.
76
Чуття –