Фауст. Иоганн Вольфганг фон Гёте

Фауст - Иоганн Вольфганг фон Гёте


Скачать книгу
ж вона незле вивча[77].

      То моторошна їй завжди моя присутність?

      Крізь маску цю побачила вона

      Мого ума приховану могутність;

      Для неї – геній я, а може, й сатана.

      Так сю ніч…

      Ф а у с т

                      Що тобі до того?

      М е ф і с т о ф е л ь

      І я ж утіху маю з цього.

БІЛЯ КОЛОДЯЗЯ[78]

      Ґ р е т х е н   і   Л і з х е н   із глеками.

      Л і з х е н

      Про Бербельхен ти чула щось?

      Ґ р е т х е н

      Ні, рідко я ходжу між люди.

      Л і з х е н

      Сьогодні чула я од Труди,

      Що їй до скруту вже прийшлось,

      Отій гордячці!

      Ґ р е т х е н

                      Як?

      Л і з х е н

                           Вже щось в ній є!

      Тепер на двох і їсть, і п'є.

      Ґ р е т х е н

      Ах!

      Л і з х е н

              От тобі й дожартувалась.

      На шию парубку чіплялась!

      З ним вона й на гулі,

      З ним і на танцюлі,

      Хотіла скрізь перед вести;

      Пиріжком, вином її вгости;

      Пишалась з своєї красоти,

      Стиду і сорому не мала,

      Дарунки від нього приймала.

      А він лестив її, пестив,

      Аж поки без вінка пустив.

      Ґ р е т х е н

      Сердешная!

      Л і з х е н

                    Жалю по киселю!

      Ми все, було, при кужелю,

      Мати не випустить вночі, —

      Вона ж воркує, стоючи

      В садку з ласкавчиком своїм —

      І нічка не змигнеться їм.

      Тепер іди на покриття,

      На привселюдне каяття[79].

      Ґ р е т х е н

      Він, певне, жениться на ній.

      Л і з х е н

      Нема дурних! Та він же зух —

      Ще знайде сто таких красух;

      Уже відкинувсь.

      Ґ р е т х е н

                           Одурив!

      Л і з х е н

      А хоч би славу і покрив,

      То хлопці зірвуть з неї вінця.

      А ми їй – січки під ворітця[80].

      (Пішла).

      Ґ р е т х е н

      (сама, вертаючись додому)

      Як сміло я колись судила,

      Як дівчина яка зблудила!

      Як я словами гріх діймала,

      Що й слів на те було замало!

      Як я його, було, чорню

      І бідну покритку виню.

      Яка була в мені пиха!

      І ось – сама не без гріха.

      Та все, що в гріх мене ввело,

      Ох боже, любе й миле було!

БІЛЯ МІСЬКОГО МУРУ[81]

      У ніші муру статуя Mater dolorosa[82], перед нею глечики з квітами. Ґ р е т х е н стромляє свіжі квітки в глечики.

      Ґ р е т х е н

      О Діво,

      Глянь милостиво,

      За


Скачать книгу

<p>77</p>

Фізіономії ж вона незле вивча. – Фізіогноміка – наука визначати характер людини за її зовнішністю – захоплювала Ґете в період роботи над «Пра-Фаустом». У цей час він дружив із містиком і проповідником Лафатером (1741–1804), автором праць із фізіогноміки, в якому, зрештою, він скоро розчарувався.

<p>78</p>

Написано до 1775 р.

<p>79</p>

Тепер іди на покриття, / На привселюдне каяття. – Покриток водили в церкву і ставили на видному місці в рядюжаній сорочці. Ґете добився заборони цього звичаю у Ваймарському герцогстві 1786 р.

<p>80</p>

…То хлопці зірвуть з неї вінця. / А ми їй – січки під ворітця. – В старій Росії та в Україні дівчатам, що «не доносили вінка» до шлюбу, ворота вимазували дьогтем.

<p>81</p>

Написано до 1775 р.

<p>82</p>

Mater dolorosa – скорбна мати (лат.) – зображення «богородиці» Марії біля хреста з простромленими мечами грудьми.