100 чарівних казок світу. Отсутствует
Але карлик ледве діставав до плити носом. Тому зсунули кілька стільців, поклали на них мармурову дошку й уже потім запросили диво-чоловічка почати куховарити. Покінчивши з приготуваннями, він звелів поставити обидва казани на вогонь і варити доти, доки він не гукне. Тоді він почав рахувати і, дорахувавши до п'ятисот, гукнув:
– Досить!
Казани зняли з вогню. Особистий кухар наказав кухарчукові подати золоту ложку, сполоснув її в проточній воді й передав головному кухареві. Той зачерпнув із казанів, скуштував, замружився, прицмокнув від задоволення язиком і сказав:
– Чудово! Чи не скуштуєте й ви ложечку, палацовий наглядачу?
Той скуштував і був у захваті.
Кухар теж пригубив, після чого шанобливо потиснув карликові руку і сказав:
– Ти майстер своєї страви. Так, травиця «шлункова радість» надає страві особливої привабливості.
Страви відіслали герцогові. А головний кухар повів карлика до своєї кімнати й почав із ним розмову. Але тут з'явився посланець і покликав головного кухаря до герцога. Той швидко вдягнув святкову одежу й пішов за посланцем.
Герцог мав дуже задоволений вигляд.
– Послухай, головний кухарю, – сказав герцог, – хто готував мій сніданок сьогодні? Таким добрим він ніколи не бував, відтоді як я сиджу на троні моїх предків.
Головний кухар розповів про все. Герцог дуже здивувався, звелів покликати до себе карлика й почав розпитувати його, хто він і звідки. Той сказав, що зараз він не має ні батька, ні матері і що куховарити він навчився в однієї старої жінки.
– Якщо ти залишишся в мене, – сказав герцог, – я платитиму тобі п'ятдесят дукатів на рік, святкове вбрання й понад те дві пари штанів. У моєму палаці всі отримують імена від мене, ти зватимешся Ніс.
Карлик Ніс упав навколішки перед герцогом й обіцяв служити вірою та правдою.
Герцог їв тепер замість трьох разів на день п'ять разів, аби як слід насолодитися майстерністю свого маленького слуги, й ніколи не висловлював невдоволення.
Дехто з найвельможніших мужів домагалися в герцога дозволу, щоб їхні слуги брали уроки в карлика на кухні, що приносило чималі гроші, бо кожен платив за день по півдуката.
Так прожив Ніс майже два роки, і тільки думка про батьків засмучувала його. Якось уранці він пішов пошукати важких ситих гусей. Роздивляючись товар, він уже кілька разів пройшовся туди-сюди. Його вигляд не лише не спричиняв тут реготу та глузувань, а й викликав у всіх повагу. Адже в ньому впізнавали знаменитого особистого кухаря герцога.
І от він побачив жінку, що сиділа аж у кінці ряду, в кутку. Вона також продавала гусей, але не розхвалювала свого товару й не закликала покупців. Підійшовши до неї, він купив трьох гусей разом із кліткою, закинув її на свої широкі плечі й рушив назад. Аж тут йому здалося дивним, що одне з гусей сиділо тихенько, зітхаючи й постогнуючи, наче людина.
– Гуска прихворіла, – сказав собі під ніс карлик, – треба швидше прикінчити її й вичинити.
Але гуска відповіла дуже чітко й голосно:
– Якщо