Відлуння: від загиблого діда до померлого. Лариса Денисенко
Агати», бо її рідна донька ігнорує її дзвінки. Кожна її смс закінчується однаково: «Присягнися, що у тебе все добре. Я люблю тебе». Ще я бачу ммс, яке надіслала мені Ханне. На ній – величезна стійка з різноманітними солодощами та усміхнене обличчя кухаря. А ось і смс від неї: «Як ти вважаєш, що тут найсолодше?» Я сміюся, Троль викручує пику в мій бік. На його погляд, сміятися вночі – злочин. Він голосно зітхає, мовляв, це останнє попередження, засинай, Марто, і знову скручується в фотелі. Фотель розуміє, що його «дитинка» жива, бо вона ворушиться. А я втрачаю глузд.
Історію портрета матері я знаю. Історію діда – ні. Діда завтра спалять. Йому дев’яносто чотири роки, я думаю, що на його сумлінні не десять і навіть не сто спалених у концентраційних печах тіл безневинних людей, які були здоровішими та молодшими за нього. Хоча яка різниця – палити здорових та молодих чи хворих та старих, винуватих чи безневинних? У Бога є лінійка для виміру цих гріхів?
У будь-якому разі завтра настане черга мого діда. Він встиг умерти до того, як вирішили його спалити. В тих нещасних такого щасливого шансу не було. Дід позбавив їх будь-якої надії вмерти на власному ліжку, хай і в божевільні, хай і від раку. Я десь читала, що євреї не мають права на кремацію, це пов’язано з їхньою релігією, виходить, що фашисти їм це право надали. Цікаво, що з цього приводу думав мій дід? Можливо, він вважав себе благодійником та розповідав про це друзям. А можливо, втратив глузд та почав збирати речі вбитих ним євреїв.
Настав ранок, хтось першим його оголосив: мій організм або будильник у мобільнику. Треба було вдягатися. Ні, спочатку необхідно вигуляти Троля, вигулювати його в жалобній сукні я не зможу. Я з тих людей, на чиї настрій та рід діяльності впливає одяг. Джинси, кросівки, футболка. Троль не відчував моєї скорботи та розгубленості, він жадав сучих пахощів, прагнув пожувати певних травиць (мене причаровувала здатність тварин розумітися на гомеопатії), щоб не болів шлунок, та ще пововтузитися з помаранчевим пуделем. Я вирішила, якщо в мене день починається, фактично, з кремації, то і Троль мусить утримуватися від задоволень, і взяла таксу на короткий повідець.
А ще я подумала, якщо в тебе є собака, яким би ти не планував свій день і які б події на тебе на навалилися, ти все одно починаєш його з прогулянки та годування.
Коли ми повернулися, я нагодувала Троля і довго розмірковувала над тим, варто самій попоїсти чи ні. Мені починало здаватися, що кремація, як і ультразвукове дослідження, не заохочує людину поснідати. Сніданок може зашкодити результатам. Яким? Не знаю. Я випила міцної кави, вдягла чорну сукню. Волосся зібрала в тугий вузол на потилиці. Схожа я була на овдовілу служницю-мексиканку. Бракувало тільки фартуха.
Коли я виїжджала з паркінгу, раптом зрозуміла, що уявлення не маю, де знаходиться дідова божевільня, яку там впроваджено процедуру пропуску автомобілів і як мені знайти крематорій. Ще треба було купити квіти або вінок, і я ще не вирішила, яким буде прощальний напис.
Даремно я хвилювалася, батько ніколи