Голова Якова. Любко Дереш

      Він піднявся і почав наспівувати арію.

      У домі було тихо.

      Унизу чути було, як брат готує собі каву.

      Дім зяяв життєвим простором, у якому бракувало батька. На спорожнілих місцях уява творила фантоми. Природа не терпить порожнечі, тому що впізнає у ній саму себе.

      3.

      Базель научив його алхімічній науці, яку Юнґ привіз із Китаю. У Венеції він плавав на Золотій Гондолі. У Кракові в голові у нього завелися круки. У консерваторії він виявив, що під ногами в нього змії.

      4.

      Якова такі розклади обламали, він пішов у схизму і єресь. Священними печатками та пентаграмами запечатав усі думи про музику, помер і став ходити мертвим, з пентаграмою на голові.

      5.

      Він облишив писання. Він почав шукати.

      Він став уразливим, як ніколи.

      Свої досліди він називав, за Беконом, латиною: «Experimentа Luciferа» – «Досвіди світло носні».

      Загорнувшись у плащ, він перетнув кордон і видихнув у своїй комірчині, у батьковій хаті, у саду піді Львовом.

      6.

      Отже, ти – Ірена.

      Щоденні experimenta давали почуття захищеності. Він самотньо трудився у келії, ретельно розкладав на елементи історію людської музики. Його класифікація була не менш детальною, ніж середньовічні трактати з ангелології; не менш підтвердженою, ніж дані про елементарні частки у сучасній фізиці. Він розумів, що, хоча Грааль вже втрачено, його можна віднайти, бо насправді він є скрізь і в усьому.

      Прийнявши те, що музикою є все, що робиться на видиху та на вдиху, він розклав свій дух на роди і коліна, простежив оком розуму генеалогію звуку аж до прабатька Адама і записав його повороти як чергування нот особливим любовним письмом, адже музика і надалі була його містичною дружиною. Записував генеалогії ладів і мелодій, а за гілками зв’язків намагався розгледіти Дерево Пізнання. Намагався – і не бачив. Самі гілки, і ні початку їм не видно, ні краю.

      З настанням вечора Яків упирем виповзав на вулиці Львова ковтнути свіжої крові. «Мрець єси человєколюбія нєімєя». Цю татуху на плечі, ще тоді, коли не загоїлися рани під лопатками, йому набивали Кирило і Мефодій.

      7.

      «Умру смешно». Згадалася дівчина з моргу.

      Згадався похорон.

      Згадалася симфонія. Згадалася Ірена. От же, ти, Ірено!

      Згадався брат з його небезпечними ідеями, згадався хрест, і коло, і свастика. Згадався літак і тіло в моргу.

      Тепер він знав ім’я власника ноги, на якій була та смішна наколка. Його звали Сунь-Цзи, він був майстром стратегії.

      Яків згадав, за чим він прийшов у ванну, і почистив зуби. Бадьорись, Євлампіє, сьогодні знову день для чуда.

      8.

      Ритуал – мій спосіб підтримувати неперервність. Підтримуючи неперервність, я здійснюю благо. Я ритуально зголюю щетину, щоби підтримати символічний