Голова Якова. Любко Дереш
от-от мала підбігти.
Яків п’є каву і мріє про фламандське Відродження. За вікном сіріє ранок. Чути, як у полях кричить дика гуска.
10.
З Іреною вони одразу ж почали грати у гру, нібито нічого не відбувається і вони просто друзі. Вона була з Осло, вивчала в Парижі архітектуру і збирала у Львові матеріали для кандидатської роботи з системи моди. Носила короткі зачіски, малювала губи темно-бордовим, мала зелені очі, невеликі, всіяні ластовинням груди.
Вона жила на Високому Замку. Вони грали, що вона принцеса, а він нордичний асур, який приходить серед ночі й убиває дракона своїм теплим пістолетом щастя.
11.
Отже, ти – Ірена.
Моя Амнезія, богиня забуття, ти, котра вийшла з розкроєної модою голови Афродіти, ти, що нагороджуєш терпкими плодами амнезії, ти, що показуєш скандинавське кіно про асів і велетів, ти, що співаєш Старшу Едду під звуки електро, ти, що знаєш значення фінсь кого слова toska – відчуття, яке виникає при погляді на засніжене поле в місячну ніч. Ти нагороджуєш мене забуттям і ніччю душі, ти даєш мені нюхати кору священного тиса, ти скажеш мені підвісити себе за ногу до Дерева на краю прірви, я знаю, ти зробиш це ти волшба, ти вьольва, ти вульва ти моя Мандрагора
12.
Випиваючи її настоянку з келиха, він ще не знав, наскільки міцним буде зілля. Наскільки сильним може бути сп’яніння.
Хімічні реакції протікали надто швидко. Він не встигав регулювати систему, реторти перекипали, його внутрішній гомункулус, його відкрите Sol, його Ipse, його чорне Сонце раптом здалося несправжнім. Плакатом з вогнем. Як у казці про Буратіно.
Більше не вдавалося вдавати з себе ал хіміка, чиї помисли спрямовані на досягнення Півночі і на Дерево Пізнання під Полярною зіркою. Тоді він не знав, що Північ – це вона.
Притягання ставало небезпечно потужним.
Яків забажав зникнути, як тільки зрозумів, що впіймався на неї. Що сам, кожного разу убиваючи дракона, ставав ним і що прин цеса, яка винаймає цю кімнату на Високому Замку, насправді чаклунка, котра зваблює лицарів і приковує їх до себе спрагою до драконячої крові. Він знав, ця жінка родом з краю, де серед принцес є традиція з’їдати своїх коханців. Він згадав китайську легенду про безсмертних істот, які під видом молодих дівчат здатні висмоктувати з тіла воїна мед поезії. Тепер Ірена видавалася йому павучихою, котра розчиняє його слиною своєї відьомської жіночності, робить його придатним до вживання, робить його «хлопцем Ірени», готовим до вживання.
Щовечора, мовби яку вервицю, Яків перебирав кабалістичний бісер нот. Де пішло викривлення договору? З голови Афродіти, розкроєної модою, вийшла не тільки гола Ірена в голландських панчішках. За нею посипались усілякі нещастя, які полчищами павуків підривали його хитку й без того впевненість у речах. Він розкрив скриню Пандори.
За що спіткало горе Епіметея, як не за те, що позаздрив він братові своєму Прометеєві, бо Господь приймав жертву братову, а його – ні? Вузол больових взаємозаліків заплутався, затягнувся, і Яків відчув, що застряг шиєю в зашморзі.
Асфіксія