Зворотний бік світла. Дара Корній
на Мальву, раз по раз роззираючись навколо себе. – Я – не труп, панно Мальво, я – жи-живий.
– Ясний пєрец, що живий. Клоуни, блін горєлий. От же ж засранка та ваша Люська. Шоб її, артістка з погорілого театру. «Слуги Мельпомени» чи як ви там себе називаєте? Думав, я не здогадаюся? Стану тут тебе про світи та про галактики розпитувати? Теж мені Гаррі Поттер – роз’явився він, розумієш. Передай Люсьці, що якщо буде всяку гидоту на нормальних людей говорити та показові виступи влаштовувати, то я їй харю начищу і пофіг, що у неї папік політик. Завтра він міністр, а позавтра – пофігіст. Холєра ясна! То – капєц…
Мальва бере наплічник і закидає за спину. Зла на себе, що стратила стільки часу на бозна-що. Раптом хлопець хапає Мальву за ліву руку, перевертає долонею догори, щось там видивляється якусь мить. Мальва сердито висмикує її:
– Слухай, убогий! Щезни. А то передумаю і писка тобі намилю!
– О, так. Позначення на місці. Ти – справжня, ти – Вона, хоч і говориш незрозумілою мовою. Невже тебе не попередили і ти не знаєш пані Птахи?
– Слухай, малий, йди куди йшов. Яка там ще, в сраці, Птаха? Концерт закінчено. Оревуар!
Мальва вже намірилася просто обійти хлопця, здається, вона спізнювалася на тренування. Тепер вони тренуються на СКА. Мальва виросла, виросли і її можливості як спортсменки, і вона перетворилася на перспективну. Хлопчина загородив їй дорогу, склавши у молитві руки:
– О, панно Мальво, не гнівайтеся так, бо, слово честі, я не знаю ніякої Люки. Вона, напевно, з темних, якщо ви на неї сердиті. Хай усі неприємності світу впадуть на голову тої поганої жінки, бо вона зуміла вас так розгнівити. Тримайтеся, будь ласка, від неї якнайдалі.
– Що? Люська з темних? З яких там темних! Кішка вона драна. Темних! Блондинка, холєра, фарбована. Ти шо, справді Людки не знаєш?
Голос у хлопця трішки тремтить:
– Ні-ні – не знаю. Можу поклястися! Я не до неї йшов, а до вас. Маю передати вам дещо. Будь ласка – візьміть. Даю те, що належить його власникові. Там, всередині, ваш оберіг, почепіть його собі на шию і будете захищені і від Люськи, і від Люки, і від темних. Нічого не розпитуйте, бо я – тільки служка, який добре виконує свою роботу, о панно Мальво.
Хлопець тицяє майже силоміць Мальві в руку дерев’яну скриньку з червоного дерева. Таке враження, наче він її вичаклував з повітря. Дівчина не встигає навіть якось на то відреагувати. Юнак знову кланяється, цього разу, слава богу, без вставання на коліна, і, не озираючись, перебігає на другий бік вулиці. Потім він різко гальмує, обертається, вкотре чемно кланяється, ледве не до землі.
– Ей, ти! – Мальва гукає йому вслід. – Ти що, справді не знаєш Людки, а в коробочці не дохла жаба чи мертвий щур?
Хлопчина заперечливо хитає головою.
– Слухай, ще одне! Ти той… Е-Е-Е. Скажи хоч, як тебе звати, сину ворожий?
– Сварожий, Сварожий, панно Мальво! Остапом мене звати, – трохи затинаючись, бубнить хлопець.
Тоді юнак розвертається і зникає в скверику на Золотій, між голими деревами.
– Тю,