Маска. Володимир Лис
на неї. Це був майбутній стайничий, виписаний паном Моджиєвським із далекої Голландії. Історія вустами матері Прокопа Марушка зберегла лише ім’я цього чоловіка – Рудольф. Але він був мовбито не цілком голландець, а мав іспанські корені, про що й повідав задушливим літнім вечором Явдошці, яка вперше прийшла на побачення з іноземцем, котрий чимось її привабив. Таємничі слова «Голландія», «Іспанія», «Амстердам», «кабальєро» разом із поглядом жагучих чорних очей і хвацькими, вміло підкрученими догори вусиками своє зробили. Тепер замість вечорниць Явдошка почала бігати в панський сад, де слухала розповіді Рудольфа, який так смішно вимовляв польські слова. Якось вона запитала його, чи хотів би той навчитися їхньої мови. Рудольф ствердно кивнув і попросив її говорити до нього своєю мовою. Як там її? Мужицькою? Рудольф виявився учнем доволі вдатним. Він охоче брав уроки у юної сільської красуні, але й сам не забував дечого її вчити. І одного вечора вона дозволила йому себе обняти, потім… Поцілунок вродливого іноземця був, як виявилося, набагато солодшим, ніж цілунки сільських парубків під час їхньої жартівливої гри на вечорницях.
Трохим не міг не помічати поглядів, які дочка крадькома кидала на вродливого голландця, коли тепер уже щодня приносила обід на будівництво конюшні. Дивлячись, як вони йдуть садом, як щось каже їй цей дженджуристий підпанок, він навіть подумав про її заміжжя за цим чоловіком, авжеж, панським стайничим, котрому пан Моджиєвський призначив фантастичну, як на селянський погляд, платню. Що ж, над цим варто було подумати. Та він не міг і уявити, як далеко зайшли стосунки Явдохи і можливого зятя. Коли виявилося, що донька «понесла», Рудольфа вже не було в маєтку. Як з’ясувалося, він паралельно спробував спокусити доньку самого хазяїна Хомутівки, і його з ганьбою вигнали, без виплати компенсації.
Настав той страшний осінній день, коли покірна, слухняна, забита дружина Трохима, плачучи, тремтячи, як у пропасниці, повідомила страшну новину. Трохим не зміг повірити, важко опустився на стару, змайстровану ним самим колись лавку і звелів покликати доньку, яка поралася на городі. Поставлена перед його суворі очі Явдошка впала на коліна. Трохим, упевнившись, що все правда, найперше жорстоко, до півсмерти побив свою колишню улюбленицю. Бив паском, потім дрючком, кілька разів носаками. Спочатку Явдошка плакала, кричала, хлипала, ридала, благала: «Таточку, ліпше вбийте одразу». Трохим, можливо, і вбив би, якби не повисла на його руці все та ж таки покірна дружина. Її несподіваний вчинок, коли вона вчепилася зубами в його руку, яку він у черговий раз заніс над ганебницею-дочкою, трохи протверезив розлюченого батька. І все-таки, наостанок штовхнувши ногою напівживу доньку, він вийшов надвір, нітрохи не шкодуючи про скоєне. Бо не було для сільської сім’ї більшої ганьби, ніж коли незаміжня дівчина приносила «байстрюка». За кілька днів, коли нещасна Явдошка трохи очуняла, батько відлупцював її ще раз. Тепер бив лише паском, і тільки живіт та гріховне місце.