Фрау Мюллер не налаштована платити більше. Наталка Сняданко
«Пошук саморелізації» тощо. За короткий час, що присвячувався кожному з цих захоплень, вона не встигала розчаруватися в тій чи іншій конфесії або теорії, навіть не встигала вникнути в те, чим саме захопилася. Постійно змінювати переконання Соломію примушували сумніви – їй здавалося, що, поки вона витрачає час на одне, десь за рогом від неї невблаганно тікає інше – більш справжнє, більш потрібне, більш допасоване саме до її характеру. Левову частку свого вільного часу Соломія проводила в сумнівах і докорах сумління – поки була далеко від Остапчика, картала себе за те, що не бачиться з дитиною, а коли була з ним, її мучило сумління, що вона не працює над собою або принаймні не заробляє гроші. Коли вона розходилася з черговим коханцем, то картала себе за те, що таки покинула його, не дала йому ще один шанс, але поки тривали перипетії розриву, так само картала себе, що марнує час із цим безнадійним типом, а могла б займатися чимось справді корисним або приємним. Коли вони з Христиною ходили разом на закупи, Соломія могла довести своїми сумнівами до шалу – якщо Христина говорила, що їй щось не личить, та ображалася й називала це грубістю, а коли Христина робила комплімент і казала, що варто купити ту чи іншу річ, то Соломія відразу ж запідозрювала її в нещирості. І вже навіть коли врешті купувала щось після довгих вагань, однаково не могла позбутися докорів сумління, що купила занадто багато, або не те, що справді потрібно, або не пошукала ще більшої знижки. Вихід у таких ситуаціях був тільки один – суворим голосом попередити:
– Якщо миттєво не припиниш – піду геть!
Саме так говорила Соломії її мати в дитинстві, і тільки ця фраза завжди та в усьому позбавляла її сумнівів. Але вдаватися до цього методу можна було лише в справді крайніх випадках, бо іноді на цю фразу вона вибухала гучними риданнями й тоді зупинити її вже було практично неможливо.
Серед численних захоплень Соломії було й обливання холодною водою, а також сеанси промивання носа та коригування правильного дихання. Усе це мало стимулювати виникнення позитивних емоцій на противагу негативним, посилення відчуття гармонії зі світом, покращення координації рухів і зміцнення імунітету.
Під час цих сеансів вона лягала на спеціальний дихальний столик навзнак і, поклавши руки на живіт, намагалася протягом десяти хвилин вдихнути і видихнути максимальну кількість разів так, щоб вдихи і видихи були якомога глибшими і щоб задіяними були м’язи живота. Через декілька хвилин у неї з горла починало вириватися булькання, а з очей текли сльози. Соломія вважала, що так проявляється поступове очищення носових ходів, а також те, що легені краще наповнюються повітрям та починають функціонувати ті м’язи тіла, які вона зазвичай тримає в напруженні, бо звикла так робити ще з дитинства, реагуючи в такий спосіб на стреси. Згідно з теорією, якої вона дотримувалася, хвороботворні бактерії збиралися насамперед на слизових оболонках носа, рота, горла, а потім проникали в організм глибше, а за умови нестачі