Міра людини. Марко Мальвальди
дружинонько моя люба, вам добре відомо, що це не від одного мене залежить. Я теж уважаю, що довірити командування французькими військами вашому батькові було б ідеальним рішенням, але схоже на те, що зорі нам не сприяють. Я саме сьогодні вранці розмовляв про це з магістром Амброджо. Чи не так, магістре?
– Зірки кажуть ясно, ваша милосте, – відповів Амброджо таким гучним і розкотистим голосом, що здавалося, ніби лунало з підземелля. Голосом того, хто знає: його слова йдуть не від його особистих переконань, а від особливих знань. Принаймні він сам був у цьому твердо переконаний.
– Меркурій перебуває під негативним упливом зірок, і це несприятливий момент для тих, чия доля залежить від цієї планети, як, наприклад, народжених під знаком Скорпіона.
– А от П’єтробоно каже якраз навпаки: жовтень разом із холодною та вологою погодою – то ідеальні умови для повного виявлення сил Скорпіона, – втрутилася Беатріче, голос якої вмить підскочив на цілу октаву. – Отже, мій батько перебуває у фазі піку своєї могутності.
Магістр Амброджо здивовано повів бровою і поглянув на синьйора Мілана.
«Я – Амброджо Варезе да Розате, – казав той погляд, – цілитель, педіатр, астролог, зубний лікар, політичний і військовий радник вашої милості. Невже ваша милість може ставити мене на один щабель із якимось там П’єтробоно?!»
Після хвилинного мовчання магістр Амброджо знову перевів свій погляд на Беатріче:
– Цей момент несприятливий для вашого наймилостивішого батька, ваша милосте, як свідчить про це й недавня смерть вашої улюбленої матінки. Тяжка втрата для нього, для всього герцогства, геть несподівана й непередбачувана, але не для зірок і не для тих, хто вміє їх читати.
У таких справах магістрові Амброджо, як справжньому професійному астрологові, рівних не було: згадувати й нагадувати іншим про події, що підтверджували або підтвердили в минулому його передбачення, забуваючи чи пропускаючи ті, у яких він ганебно помилився.
Моро підвівся, теж поглянув на дружину, що не відводила очей від магістра Амброджо, з таким лицем, ніби добре знала, що могла відповісти, якби в кімнаті, як завжди, не було сторонніх.
– Окрім того, кохана моя дружинонько, вам слід пам’ятати про те, що я не можу ухвалити таке рішення, не порадившись із союзниками. У цій війні ми не маємо нехтувати бажаннями французів, якраз навпаки. О, Ґалеаццо, дорогий, вітаю вас! Заходьте, заходьте! Ви чули, про що я говорив?
– Авжеж, мав таку нагоду, – чемно відповів Ґалеаццо Сан-Северіно, бо вже хвилин зо п’ять топтався на порозі, чекаючи дозволу ввійти. Хай вони й були друзями, та все ж правителем і синьйором Мілана був той, другий. – На жаль, нам доведеться переконувати наших союзників, а зробити це буде нелегко. Та, можливо, незабаром нам випаде така нагода.
І Сан-Северіно подав герцогові листа, від якого сильно пахло лавандою. Листа із Франції. Не тому, що французи мали звичку понапахтити листи, а тому, що