Спогади про Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
нову за ті самі гроші.
– Щось іще? – поцікавився я, помітивши, що Голмс у задумі крутить люльку в руці та якось по-своєму її розглядає. Детектив високо підняв її і постукав по ній довгим і тонким вказівним пальцем, як професор, котрий читає лекцію, стукав би по кістці.
– Зазвичай люльки бувають дуже цікаві, – мовив він. – Ніщо інше не містить у собі стільки індивідуального, крім, можливо, годинників і шнурівок на черевиках. Тут, утім, вказівки не надто виражені та не дуже чіткі. Власник, мабуть, дужий чоловік із чудовими зубами, шульга, неакуратний і не дуже схильний до економії.
Мій товариш оприлюднював цю інформацію недбало, ніби несамохіть, але я бачив, що він скосив на мене погляд, перевіряючи, чи стежу я за його міркуваннями.
– Гадаєте, людина не відчуває матеріальної скрути, якщо курить люльку за сім шилінгів? – спитав я.
– Він курить гросвенорську суміш по вісім пенсів за унцію, – пояснив Голмс, постукавши по голівці люльки та вибивши на долоню трохи тютюну. – Але ж можна й за половину такої ціни купити якісний тютюн, отже, йому не доводиться рахувати дріб’язок.
– А інші пункти?
– Він має звичку прикурювати від лампи та газового пальника. Бачите, що люлька дуже обсмалена з одного боку. Сірник такого, звісно, не наробить. З якого дива стане людина, розпалюючи люльку, тримати сірник збоку? А ось прикурити від лампи, не обпаливши головки, ви не зможете. Й обпалена вона з правого боку. Звідси випливає, що її власник шульга. Спробуйте самі прикурити від лампи та переконайтеся, наскільки природно, якщо ви праворукий, ви піднесете люльку до вогню лівим боком. Іноді ви, можливо, зробите й навпаки, але не чинитимете так щоразу. Цю люльку постійно підносили правим боком. Далі, дивіться, він прогриз бурштин наскрізь. Це може зробити лише кремезний, енергійний чоловік із міцними зубами. Але, здається, я чую на сходах його кроки, тому нам випаде нагода розглянути щось цікавіше за люльку.
Не минуло й хвилини, як двері відчинилися, і в кімнату зайшов високий чоловік. На ньому був бездоганний, але не екстравагантний темно-сірий костюм, у руках він тримав коричневий фетровий капелюх із широкими крисами. Виглядав років на тридцять, хоча насправді був, мабуть, старшим.
– Даруйте, – почав він дещо збентежено. – Гадаю, мені слід було постукати. Так, певна річ, треба було… Розумієте, я трохи засмучений, тим усе пояснюється…
Відвідувач помацав рукою чоло, як робить людина, що не зовсім добре почувається, а потім не сів, а швидше впав на крісло.
– Бачу, що ви дві ночі не спали, – зауважив Голмс спокійною, врівноваженою інтонацією. – Це втомлює людину більше, ніж робота, і навіть більше, ніж насолода. Дозвольте спитати, чим можу вам допомогти?
– Мені потрібна ваша порада, сер. Не знаю, що мені робити, все в моєму житті пішло шкереберть.
– Ви б хотіли скористатися моїми послугами детектива-консультанта?
– Не тільки. Хочу почути від вас думку розважливої людини… і людини, котра знає світ. Хочу збагнути, що мені тепер робити. Сподіваюся,