Справи Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
мене, сер, – відповів я схвильовано, – я щиро прив’язаний до вашого сина. Чому вас дивує, що я намагаюся розшукати сліди близької мені людини?
– Пригадую, сер, що в листі до вас я відповів на всі ваші запитання. Можу повторити: після служби в Африці здоров’я Ґодфрі помітно похитнулося. Йому знадобився повний відпочинок і зміна оточення. Тому ми, його мати і я, вирішили відправити його в навколосвітню подорож на тривалий термін. І прошу вас, передайте те, що я вам сказав, усім друзям мого сина, котрим небайдужа його доля.
– Певна річ, я виконаю ваше прохання, сер, – спокійно відповів я, – але, зі свого боку, попрошу вас бути таким люб’язним і повідомити, коли і яким пароплавом відбув Ґодфрі. Я йому напишу.
Мої слова, мабуть, спантеличили й одночасно розгнівали полковника. Він відповів не відразу. Похмурі очі старого зовсім сховалися за його кошлатими бровами. Вказівним пальцем правої руки він нервово стукав по столу. Нарешті він поглянув на мене з виглядом гравця, котрий розгадав підступний хід супротивника.
– Багато хто на моєму місці, містере Додд, – промовив він повільно, – обурився б через вашу недоречну наполегливість, що межує зі зухвалістю.
– Маєте зрозуміти причини моєї наполегливості, сер, – гаряче заперечив я, – вона пов’язана виключно з тим, що…
– Знаю, знаю, – обірвав мене Емсворд, – лише тому я такий терплячий. Але не випробовуйте моє терпіння, містере Додд. Буду змушений категорично просити вас припинити подальше втручання в моє приватне життя. Сімейні справи стосуються лише мене й більше нікого. Сторонній, хоч би як доброзичливо він не був налаштований, не в змозі правильно оцінити події, що відбуваються в тій чи іншій родині. Затямте це. Щиро раджу припинити ваші даремні пошуки та зайнятися чимось іншим. А тепер, містере, зайдіть до моєї дружини. Вона прагне почути від вас усе, що ви зможете пригадати про Ґодфрі.
Це був глухий кут, містере Голмс. Сувора непохитність батька Ґодфрі, здавалося, відбирала в мене будь-яку надію. Але подумки я негайно присягнувся, що не заспокоюся ні на мить, поки не дізнаюся правду.
Обід у величезній похмурій їдальні минув понуро. За столом нас було лише троє. Мати Ґодфрі жадібно випитувала в мене подробиці життя її сина. Але батько був похмурий і мовчазний. У мене був такий пригнічений настрій, що за першої ж нагоди я подякував господині та пішов до призначеної мені кімнати.
Це було велике, бідно обставлене приміщення, яке справляло таке ж гнітюче враження, як і все обійстя. Але, розумієте, містере Голмс, після похідного армійського життя я був не надто прискіпливим до інтер’єру. Визирнув у вікно. Ніч була ясною й місячною.
Я зачинив вікно, опустив фіранку, засвітив лампу й сів із книжкою біля розпаленого каміна.
Але недовго я залишався наодинці. Почувся обережний стукіт у двері, і до кімнати увійшов старий слуга з оберемком дров.
– Даруйте, сер, – сказав він, – я боявся, що дров у каміні забракне й що ви змерзнете. У цих кімнатах дуже вогко.
Ідучи,