Справи Шерлока Голмса. Артур Конан Дойл
чоловік. Я не бачив його обличчя. І все ж не сумнівався, що це був Ґодфрі. Я впізнав його поставу, плечі, шию. Він сидів обличчям до каміна в позі людини, пригніченої великим горем. Я застиг біля вікна, як укопаний. Раптом відчув на своєму плечі чиюсь важку руку: поруч зі мною стояв полковник Емсворд.
– Так от, виявляється, як ви поводитесь у гостях, сер, – зловісно сказав він. – Будьте ласкаві послідувати за мною.
Він обернувся й пішов у напрямку до будинку. Я понуро послідував за ним. Полковник зберігав мовчанку, поки ми не опинилися в моїй кімнаті. Там він поглянув на мене з ледве прихованою злістю й звелів, блискаючи очима:
– Ви поїдете завтра вранці найпершим потягом. Екіпаж чекатиме вас о пів на восьму. Моє найбільше бажання – ніколи вас більше не бачити.
Я не знайшов, що відповісти, пробурмотів якісь вибачення, знову згадав про нагальне бажання знайти мого приятеля…
– Не варто говорити про це, – підняв руку Емсворд. – Ви повелися дуже негідно, сер. Із незвичайним нахабством вдерлися в приватне життя малознайомих вам людей. Ваше непрохане втручання в долю мого сина додало моїй дружині й мені купу неприємних хвилин. І нарешті, ви, гість у цій оселі, виявилися звичайнісіньким шпигуном. Що далі?
Тут мої нерви не витримали, містере Голмс, і я відповів також різко:
– Містере Емсворд, я бачив Ґодфрі тут, у вашому парку. Більше того, переконаний, що він став жертвою насильства. Не знаю, навіщо ви ховаєте свого сина від людей, але попереджаю: поки не впевнюся, що Ґодфрі ніщо не загрожує, я буду всіма силами прагнути розгадати таємницю, яка його оточує, що б ви там не казали й не робили.
Старий загарчав і загрозливо підсунувся до мене. Здавалося, ще секунда, і він ударить мене. Полковник був величезним на зріст, сухорлявим і жилавим, і я мимоволі подумав, що впоратися з ним буде зовсім не просто. Якийсь час він свердлив мене пронизливим поглядом своїх сірих очей, що майже сховалися під густими бровами, потім круто обернувся на підборах і вийшов із кімнати. Природно, мені довелося вдосвіта покинути Таксберзький парк. І ось я тут, у вас, містере Голмс, сподіваючись, що ви зумієте допомогти мені в справі, що зараз мене хвилює більше за все на світі.
Ось такими були факти, які мені виклав Джеймс Додд.
Проникливий читач, мабуть, уже здогадався, що вирішення поставленої проблеми не становило значних труднощів, оскільки число варіантів логічного рішення було доволі обмеженим. Проте це, здавалося б, елементарне завдання містило в собі певні не позбавлені цікавості моменти та несподівані закрути, які й спонукали мене його описати. Я вирішив застосувати свій звичний метод логічного аналізу та передусім задати кілька запитань моєму відвідувачу.
– Скільки слуг у будинку?
– Наскільки я зрозумів, лише двоє: Ральф і його дружина. Сім’я Емсвордів живе дуже скромно.
– Отже, у хатинці ніхто не прислуговує?
– Мабуть, ні, якщо не брати до уваги того бороданя. Втім, він не схожий на слугу.
– А ви, випадково, не помітили, як передається їжа з кухні в будиночок?
– Одного