ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу. Олександр Дан
акуратним, каліграфічним почерком, не властивим людям його професії, написав на візитівці свою домашню адресу і вручив її Робертові.
– Не тягнутимемо з інтригою. Я чекатиму вас завтра о десятій годині ранку. Так, і передайте Аманді від мене полум'яний привіт.
Лікар спровадив Роберта до виходу і біля самих дверей раптом пильно позирнув йому у вічі і холодним голосом вимовив:
– Я вам не вірю, шановний. Не вірю ні на секунду жодному вашому слову. І вам доведеться дуже сильно постаратися, щоб переконати мене в протилежному. Але я заінтригований, аж надто неймовірна ваша брехня. Настільки неймовірна, наскільки неймовірною може бути тільки сама правда.
Розділ 5
Татри
24.12.2011. 03:23
Роберт стояв над урвищем і мовчки слухав розмірений шум річки. Він спостерігав, як через великі валуни пробивалися чорні потоки води, і згадував. У голові спливали фрагменти його дитинства й юності. То з'являлися, то зникали чиїсь обличчя, рідні, близькі чи просто знайомі. Одні усміхалися, інші дивилися з докором. А вода все мчала і мчала швидким потоком, кружляла у вирах, ревіла від безпорадності перемогти вкриті снігом пласкі кам'яні валуни, які перетинали їй шлях до волі.
Але Роберт нічого цього не помічав. У думках він був далеко від цієї річки і від цього засніженого місця.
Хто він? Тревор зі сновидінь, до якого він приріс і думками, і спогадами, і, здається, навіть тілом, чи Роберт, що, безумовно, було ближче і реально відчутніше ще кілька днів тому, але не зараз. Цієї миті спогади змішалися, у голові все вирувало і клекотіло, як унизу біля підніжжя скелі. В один і той же час спогади життя Тревора і реальності змішалися і короткими кадрами малювали прожиті образи і сцени. Раптом пам'ять Роберта повернула його в той перший день, коли все сталося вперше. Усе ніби зупинилося, стихло і спогад давно пережитого стану обволік Роберта теплом і тужливим почуттям чогось давно забутого і втраченого.
***
…Ніч. Різдво. Дитяча кімната. Посеред кімнати великий стіл, на якому стоїть прикрашена невеличка ялинка. Золоті та срібні нитки дощику з фольги спадали від верхівки по гілках до самого низу. Круглі кульки з вати, що нагадували великі сніжні пластівці, прикрашали гострі гілочки новорічного дерева.
Ялинка сяяла гірляндами у вигляді білих сніжинок і різноманітних іграшок у формі космічних об'єктів. Усередині гірлянд різними кольорами світилися лампочки. Від цього світла на стелі з'являлися фантастичні відблиски, що надавало святу ще більшої казковості.
Під ялинкою – кілька помаранч і білий Дід Мороз із пап’є-маше з посохом і червоним лантухом для подарунків на плечах, який з року в рік з'являвся під кожною новою ялинкою зі старої пожовклої картонної коробки, де його зберігали разом із іграшками, гірляндами, кульками, пожовклою від часу ватою і довгими нитками дощу з різнокольорової фольги.
Запах свіжої смереки заповнював усю кімнату, а з кухні доносився