Карти на стіл. Агата Крісті
дуже подобається, – зізналася дівчина, стишивши голос.
– Повірте, однак, що вечеря в нього вам точно сподобається, – запевнив її Пуаро. – Містер Шайтана має першокласного кухаря.
Вона подивилася на нього із сумнівом в очах, а тоді розсміялася.
– Он воно як, – вигукнула. – То й вам не чужі людські слабкості.
– Звісно ж, я всього-на-всього проста людина!
– Розумієте, – сказала міс Мередіт, – уся ця знать мене трохи лякає.
– Мадемуазель, не варто лякатися – ви повинні бути в захваті! Я на вашому місці, навпаки, наготував би записник і ручку, щоб збирати автографи.
– Річ у тім, що я не сильно цікавлюся темою злочинів. Гадаю, жінки взагалі таким не цікавляться – це чоловіки полюбляють читати всілякі там детективні оповідки.
Еркюль Пуаро зітхнув з удаваною манірністю.
– Яка прикрість! – пробурмотів він. – Я в цю мить усе на світі віддав би, щоб бути хай навіть найдрібнішою з можливих кінозірок!
Дворецький відчинив двері.
– Вечерю подано, – повідомив він.
Передбачення детектива цілком і повністю справдилося. Вечеря була смачною, а її подача досконалою. Приглушене світло, відполіроване до блиску дерево, мерехтливі відблиски келихів із блакитного ірландського скла. У цьому напівмороці постать містера Шайтани, що сидів на чолі столу, мала ще демонічніший, ніж завжди, вигляд.
Він галантно перепросив гостей за те, що серед них була нерівна кількість чоловіків і жінок.
Місіс Лоррімер сиділа праворуч від нього, а місіс Олівер – ліворуч. Міс Мередіт розмістилася між суперінтендантом Баттлом і майором Деспардом. Пуаро випало місце між місіс Лоррімер та доктором Робертсом.
Останній пробурмотів до чоловічка жартівливим голосом:
– Не думайте, що ми дозволимо вам одноосібно заволодіти всією увагою єдиної вродливої дівчини на весь вечір. Знаю я вас, французів, ви часу не гаєте, еге ж?
– От тільки я бельгієць, – відрубав той.
– Гадаю, що коли йдеться про жінок, то тут немає значення, друже мій, – весело промовив лікар.
Тоді, відкинувши жарти й прийнявши професійний тон, він завів розмову з полковником Рейсом, що сидів по його іншу руку, про найновіші методи лікування сонної хвороби.
Місіс Лоррімер розвернулася до Пуаро й завела розмову про нещодавно поставлені п’єси. Її судження були слушними, а закиди виправданими. Невдовзі вони перейшли до книжок, а потім і до світової політики. Пуаро відзначив про себе, що ця жінка була добре обізнаною в різних царинах і дуже розумною загалом.
На протилежному боці столу місіс Олівер запитувала майора Деспарда, чи знає він про якісь рідкісні, невідомі широкому загалу отрути.
– Що ж, ну є, наприклад, кураре.
– Мій любий друже, та це ж vieux jeu[10]! Таке вже сотні разів траплялося. Я ж кажу про щось абсолютно нове!
Майор Деспард сухо відповів:
– Дикі племена доволі традиціоналістичні в цьому плані. Вони надають перевагу старим перевіреним методам, які успадкували від діда-прадіда.
– Як нецікаво, – запротестувала місіс Олівер. –
Пережиток минулого (