Бот. Ґуаякільський парадокс. Макс Кідрук
авіакомпанії «Air Namibia», що летить до Віндхука, просимо пройти до ґейту Е-дев’ять».
– Ти в аеропорту? – здивувався Арреола. – Куди ти летиш?
– До Намібії, – побачивши розчарування на зім’ятому обличчі, Лаура швидко додала: – На день, не більше. Тоні, я все тобі поясню, наберись терпіння. Я лечу до Намібії, щоб… – вона затнулася, не знаючи, як розповісти про Ріно (…щоб запитати поради у відставного найманого вбивці? …щоб поговорити зі святошею?), – …щоб зустрітися з чоловіком, без якого нам із тобою нічого не вдасться, який допоможе нам, Тоні. Розумієш? Я намагатимусь умовити його полетіти зі мною до Ґуаякіля.
Еквадорець трохи ожив, певно, подумавши, що Лаура вирішила привезти до Ґуаякіля професора психіатрії зі світовим ім’ям. Байдуже, що він не знав жодного такого з Намібії.
– Отже, ти прилетиш?
– Обов’язково! Я взяла відпустку на два тижні. Просто дай мені трохи часу.
– Добре, – змирився Антоніо. – Є ще дещо. Вони помирають. «Сутінкові» почали вмирати, як мухи.
– А це погано? – психіатр пожалкувала, щойно слова злетіли з уст. Лікар не має права так казати.
– Помирають найбільш буйні. За добу сконало тридцять чотири, якщо не помиляюсь. Винятково ті пацієнти, у яких за весь час перебування в Інституті не було просвітлень.
– Як саме вони помирають?
– Блюють, верещать, рвуть волосся на голові, корчаться від болю. А потім частина впадає в кому і по-тихому відходить, решта конає у конвульсіях.
Лаура могла б пояснити, що це типовий вияв передозування наноагентами NB-7½G або – хто знає? – якимось новішим поколінням нанороботів, хоча Тоні навряд чи повірив би їй.
– Я прилечу за кілька днів, – сказала психіатр, потому хвильку помовчала і додала феєрично підбадьорливу фразу (насправді вона не хотіла, слова наче самі зіскочили з губ): – Спробуй дожити до цього часу.
На екрані за її спиною ведучий випуску новин розповідав про катастрофу рейсу XL516 у Міжнародному аеропорту Маямі.
ХVII
Середа, 14 січня, 11:43 (UTC +1).
Джаспер-Роуд, Ґрутфонтейн, Намібія
Умовляти Ріно не довелося.
Лаура приземлилася в аеропорту Хосеа Кутако[40] за розкладом – о 5:30 ранку. Вона проспала весь політ, а тому непогано почувалася перед поїздкою на північ. Багажу Лаура не мала; зразу пройшла до стійки паспортного контролю й уже о 5:45 забирала зі стоянки щойно орендовану в «Hertz» машину. Малолітражок у наявності не було, жінці довелося брати потужний позашляховик «Toyota Hilux», за кермом якого тридцятип’ятирічна Лаура Дюпре мала себе за десятирічну дівчинку, що сіла покерувати батьковим робочим пікапом.
На вулиці перед машиною психіатр перевзулася, закинула зимове пальто на заднє сидіння, після чого роздивилася детальну карту Намібії, яку їй видали в «Hertz». На північ вела одна дорога – траса В1. Орієнтуючись за знаками, Лаура обігнула Віндхук і вибралася на шосе.
Дорога, як і казав Ріно, була ідеальною. Зустрічні машини майже не траплялися, а на відстані ста кілометрів
Хосеа Комомбумбі Кутако (1870–1970) – намібійський національний лідер, засновник першої націоналістичної партії Намібії – Південно-Західного Африканського Національного Союзу (South West African National Union, SWANU). Його іменем названо головний аеропорт намібійської столиці.