ЛСД. Ліцей слухняних дружин. Ірен Роздобудько
віці нормально – самокритика працює.
Словом, якби мене спитали, з ким би я хотіла побачитись на хвилинку в кав’ярні після одруження, я б точно першою назвала Ліл… Гадаю, їй судилась незвичайна доля!
Іта і Мія не приховують своєї дружби. І в тому немає нічого дивного – їхні матусі також приятелювали. Навіть, як подейкують самі дівчата, лежали в одному пологовому будинку в Лондоні.
Шлях Іти та Мії, як на мене, вже майже визначено. Впевнена, вони надовго не затримаються у випускному флігелі. Іта і Мія схожі одна на одну, мов зернятка. Обидві – біляві, дрібні, чубчики гладенько зачесані наліво, на потилицях – охайний жмуток, стягнутий гумкою з кришталевим сердечком «від Сваровські».
У вихідні, коли можна скинути форму, вони беруть в гардеробній однакові джинсові спіднички, високі – вище коліна – смугасті гольфи, сабо на платформі і шифонові блузки ніжних кольорів. Мія – рожеву, Іта – бузкову. Або навпаки. В обох у вухах маленькі діамантові сережки.
Прикраси – єдине, що може бути тут своїм, одягнутим ще вдома перед відправленням до ліцею. Я, наприклад, страшенно ціную свої кульчики з аквамарином – у них мене сюди привели. Вони і зараз на мені.
Часом Іта і Мія шепочуться ночами. А взимку, коли холодно, навіть залізають під одну ковдру, мов сестри. Уявляю, які рекламації вони отримають у майбутньому!
Решта в секстеті – я, Озу та Рів.
Рів – руда, аж вогняна, навіть дивитися боляче.
Усе обличчя вкрите веснянками, але вони – делікатні. Очі – зелені, брови – світлі. Вій майже немає: вона їх весь час підфарбовує. Голос у Рів – мов труба єрихонська.
Я б сказала – оксамитове контральто, але дуже гучне. І, вибачайте, досить сексуальне. Це навіть пані Вихователька якось зауважила.
А ще Рів – пишна. Здається, що так і лізе зі своєї форми, мов тісто з діжки, хоч форми нам шиють точно за розміром. Тіло її, біле і гладке, мов тісто на вареники. Рів також гарна. Як каже пані Вихователька – «пікантна». Гадаю, що і Рів довго не затримається у флігелі – від неї так і йдуть флюїди, які ми в восьмому класі вчилися розповсюджувати. Ох, і насміялися ж тоді. А Рів одразу навчилася! Тепер не користується цим, хіба що коли в туалеті сидить! В інших випадках – завжди. У неї на лобі варто написати: «Обережно! 1000 вольт!»
Озу – повна протилежність! Але теж «пікантна». Коли в дев’ятому класі ми вивчали типажі і психотипи, пані Вчителька назвала Озу «дамою з камеліями». Цю книжку ми теж проходили на літсуді.
Озу досить хвороблива, тендітна, з плямами дивного рум’янцю на блідих щоках. Голосочок такий слабкий, що треба дослухатися, зачаївши подих. Повітряна зовнішність Озу передбачає ніжність і піклування.
Коли Озу хворіє, ми чергуємо біля її ліжка в лазареті, носимо їй окріп з лимоном, дослухаємось до її слабкого дихання і вислуховуємо її безкінечні сни.
Вона любить їх розповідати своїм тихим, я б сказала, замогильним, голосом, до якого дослухаєшся, мов до шепотіння літнього вітру на цвинтарі. Здається, дмухни на це неземне створіння