Я (Романтика). Микола Хвильовий
свою повітряну путь від експериментальної ферми, пливли білі барашки на своїх білорунних човнах, і майже нічого не бачив, крім синіх верховіть. І коли б не цей негарний смішок, що ним весь час сміялася Майя (була в тому смішку якась неприємна нотка), анарх почував би себе добре. Принаймні, зараз.
Майя знову засміялась.
Звичайно, можна повернутись і спитати, чому їй так весело. Але ж це даремно: Майя скаже, що вона згадала щось смішне. На тім і крапка. А справді це не так. Він має на це докази.
Нарешті, всі ці ідіотські історії з Савонаролею, безперечно, не обходяться без неї. Це ж вона назвала його Савонаролею.
Із трьох осіб, з якими зійшовся він на санаторійній зоні, саме – Хлоні, сестри Катрі й Майї, до останньої його найбільше тягнуло. Спершу анарх думав, що це з’ясовується її фізичними якостями (Майя, безперечно, була красивою женщиною), що це з’ясовується їхнім фізичним зв’язком, але потім переконався: це не те. Іноді вона так тонко й безжалісно глузувала з нього, що після цього він майже з огидою згадував її довгі темні вії, під якими щулились нехороші вороні очі. Його навіть у такі хвилини не приваблювало її запашне тіло, яке вона завжди безсоромно демонструвала під надто прозорим капотом.
Якісь загадкові ланцюжки скріпляли з нею його, і – цікаво – часто побрівши в нікуди, анарх раптом натикався на Майю, наче саме тут він і призначив їй побачення. Проте й Майя ніколи не дивувалася з такої зустрічі: чи то й вона вважала її за звичайне явище, чи просто не звертала на це уваги.
Сестра Катря остаточно заспокоїла хорих. Власне, ніхто й нікого і не хотів ображати (виправдувався дехто), і зроблено невеличкий тарарам лише для того, щоб трохи збаламутити тихе озеро сірого санаторійного будня.
Над санаторієм стояла сторожка тиша. Проходила, остання лежанка. Розкидані по садку койки вже не перекидались голосними фразами. Чекали вечері, щоб після неї попрямувати в білі суворі палати.
Але за чверть години до дзвоника біля пустельної клюмби на північнім краю будинку раптом виросла фігура. Одразу ж мало не всі звернули на неї увагу.
Майя цієї фігури не бачила. Вона повернулася до анарха й сказала:
– Ну… як діла?
– Не знаю! – неохоче кинув той.
Тоді Майя підвелась і сіла біля нього. Потім погладила його волохату голову своєю вихоленою рукою:
– Ах, ти, моя волохатко!
– Майо!.. Не треба! – тихо сказав він і взяв її не в міру тонку талію у свою мускулясту руку.
Вона засміялася тихим смішком, кокетливо опустила голову, швидко метнула погляд, схопила його погляд і обидва перевела до тонкої сорочки на свої тугі грудні яблука.
– Не треба? – протягнула Майя і, зиркнувши на веранду, раптово скинулась: – Савонаролечко! Він і досі тут?
І вона легким рухом одкинула своє тіло до будинку.
Ну да! Біля клюмби з клунком метранпаж. Сьогодні зранку він прийшов у санаторій і рішуче заявив, що не піде відціля. Це було трохи комічно, але й трохи трагікомічно, як дехто казав.
Метранпаж