Крос у небуття. Юрий Сорока
яку саме тримала у руках.
– Чого мовчиш, суко? – похмуро запитав Софрон. – Хто тут такий сміливий? Хто хобот догори здіймає?
– Ми платили, – промимрила крамарка.
– Платили вони… Чоловік де?!
Невідомо звідки взявся кругленький чоловічок у шкіряному картузі і такому ж, як на молодиці, спортивному костюмі.
– Хлопці, заспокойтеся, я тут, – тремтячим голосом сказав він. – Ми завжди нормально платили. Усі хочуть жити, і ви, і ми… давайте по-людськи!
– З тобою по-людськи, барига? А ти вважаєш, що ми не по-людськи обходимося? Чи може я не знаю, скільки ти тут маєш? Он яке рило нажер, чепушило!
Чоловічок почав тремтіти, як і його дружина, але все ще намагався боронитися.
– Хлопці, не можу я платити вісім доларів щодня. П’ять! Будьте людьми!
Софрон з посмішкою вхопив його за петельки.
– Фуфло нам не штовхай. Не можеш платити – забирайся з базару, не займай місця. Хай торгує той, хто зможе сам заробляти й гарним людям платити. Згоден? – сам цього не помічаючи, Софрон почав наслідувати поведінку Потапа. І от це «згоден» було саме з тієї опери.
Чоловічок зітхнув.
– Добре, хай буде вісім. Але без ножа ріжете…
Софрон відпустив його, дбайливо розправив зім’яту одежину і підтягнув змійку «блискавки» на грудях співрозмовника.
– Ще не ріжемо, не гони біса.
Несподівано він розмахнувся і щосили зацідив чоловічку в обличчя кулаком. Той з криком полетів шкереберть. За собою потяг кількадесят вивішених на вітрині курток, піджаків і пальт.
Софрон поглянув на натовп базарного люду, який щільно їх оточив і мовчки спостерігав за екзекуцією непокірного. Що ж, глядачів зібрано. Пора розпочинати виставу. Він їм покаже хто тут господар. Заодно й декому роти закриє. Адже усім відомо, що найкращий спосіб залякування – це публічна кара. Він дістав з-за пояса пістолет і став коліном на груди продавцеві.
– А от зараз будемо різати. То це ти, дракон, хайло розчиняв і патякав по базару, мовляв досить терпіти бандитів?
– Я такого не казав! – очі у чоловічка стали схожими на рачачі.
– Хочеш мене прогрузити, Вася?!!
– Ні!
– Мовчи, вівця! Я точно знаю не лише що, а де і кому ти говорив. То як, повториш зараз? Перед братвою!
– Я не… каз… казав… – чоловічок почав задихатися. Його дружина з плачем вчепилася у ліву руку Софрона, але Біляш швидко схопив її за плечі і пожбурив у натовп.
– Будеш платити! Інакше я прийду і вб’ю тебе. А заразом і твою суку. А на перший раз отримуй! – Софрон швидко приставив ствол пістолета до ноги продавця і вистрілив, намагаючись не зачепити кістку.
Натовпом пройшов стогін і люди подалися назад. Хтось впав, втративши свідомість. Чоловічок виряченими очима поглядав на свою ногу. Зелена тканина китайських спортивних штанів швидко темніла від крові. Софрон піднявся і стромив пістолет за пояс.
– Мусорам ляпнеш – вб’ю, – він повернувся і пішов геть. Слідом за ним, шоковані тим,