На запах м’яса. Люко Дашвар

На запах м’яса - Люко Дашвар


Скачать книгу
з місця важкі сани.

      – Тут живеш? – спитав Реп’ях.

      – Тут.

      – Давай… Дотягну…

      А тягти ж – двадцять кроків до хати навпроти. І двадцяти слів не встигнеш вимовити.

      – Давно на хуторі?

      – Недавно.

      – І як воно?

      – Та так…

      – А раніше де жила?

      – У Києві.

      – Припав наш хутір киянам до душі.

      – Дякую за допомогу.

      Прийшли? Реп’ях затяг сани у двір. І не йдеться йому з того двору, ніби колоди до ніг поприростали.

      – Дякую, – повторила жінка.

      – Хоч води дай, як чарки не наллєш. Свято ж…

      – Проходь, – тільки й мовила.

      Реп’ях застиг на твердому стільці біля столу. «Чудна хата, – думав. – Трав навішала, як та ворожка. Шафа допотопна, свічка смикається, скатертина око виїдає…» Хазяйка клопотала біля печі. Налила в чашки заварки, окропу з великого металевого чайника. Цукор дістала, печиво хрустке.

      – Петро я. Реп’ях, – ляпнув ні сіло ні впало. – У Капулетцях живу. Жінка моя в селі магазин тримає. А ти? – Косує на жінку. Певно, одних із Петром рочків. Худенька, ніби зморена. Очі стривожені.

      – Уляна.

      Знітився, як дурний. Простягнув руки до свічки, що вона у звичайній скляній банці посеред столу стовбичила. Крутить ту банку…

      Уляна присіла навпроти. Очі на вогонь.

      – Теж любиш світло на рівні очей? – прошепотіла сумно.

      І все! Ніби клац – і вбила Реп’яха. І що то було?… У горлі пекучий окріп, на серці каменюка… Волочився до Капулетців крізь розпач. Та що ж то було?! Кролятник кумів оминув, до власної хати додибав, заначку в трусах перевірив – на місці, на кухні біля столу прибився, а в голові знай одне: «Та що ж то було?!»

      – Вечерятимемо? – спитала дружина.

      – Ти теє… хоч би свічку якусь дістала. Свято ж…

      Тома обпекла чоловіка запальним поглядом.

      – Може, нам хто свічку потримає? А? – Всадила Петрові на коліна свої сто кіло, грудьми притислася. – Чи ми й без свічки…

      – Томо… Що ти таке кажеш? Онде сусіди ще не повлягалися. Колядувати надумають, а тобі вже й на дивані гоцати…

      – Мені?! – не повірила Тома, що її зазвичай Петро довго вмовляв, перш ніж вона на тому дивані розлягалася. – Та бери вже, чорти з тобою!

      Реп’ях і сам здивувався – що то він ліпить? Рознервувався, рукою махнув.

      – Наливай! – буркнув. – Христос народився.

      Чарку підняв, оминув дружину поглядом, увіп’явся очима у вікно: «Що ж то було?» Чому дивні слова змореної жінки з хутора з голови не йдуть, аж плакати хочеться?…

      – Що там? – почув Томин голос.

      – Сніг… – пробурмотів розгублено.

      Сніг пішов лише після того, як люди дісталися теплих хат. Місяць жовтим ліхтарем: усі вдома? Онде Толя Горох у смішних труселях на ґанку знай палить і палить, у Реп’яхів вечеря холоне, Микола Галаган із жінкою на пару з дохлих кролів тушонку варять, стара Горпина пенсію посеред простирадл ховає, Полканова дружина Зоя чоловікові в постіль чарку несе, а Полкан


Скачать книгу