На запах м’яса. Люко Дашвар

На запах м’яса - Люко Дашвар


Скачать книгу
А ходи-но. Кістки розімнемо.

      Як заходилися – дим коромислом.

      Олійку Майці на попечені пальці. Поверх носовичками. Та все не мовчки: добре, що після кожного похорону хустинки тобі пхають. От і згодилися. Іван грубку за мить розтопив, Галя березового гілля насмикала, павутиння по кутах познімала, пилюку позмітала, старі ковдри та подушки у квітчастих наволоках повибивала та біля грубки розкидала – просихайте. Відро знайшла, змоталася до колодязя – води наносила, заходилася картоплю чистити. Аж спітніла. Куртку геть.

      – Іване! Каструлю шукай!

      А нема! Пательня чавунна, глиняні горщики сумнівні – ніяк у них картоплю не зварити.

      – А ми на сальці посмажимо!

      Майка прилипла до ящика, пальці тремтять-пульсують, не згинаються – хіба з ложки нагодують.

      – Галю… – прошепотіла раптом. – У цій вонючій дірі жити неможливо.

      Галя аж заніміла на мить від несподіванки.

      – А де?! – Руки в боки, на Майку, як на гівно. – У городі вашому?! Та вам дроти поперерубуй – повиздихаєте! А ми собі піч розтопимо – уже й тепло, уже й їсти є на чому приготувати…

      Набундючилася. Пательню на грубку – лясь! Сало шкварчить, топиться. Зверху картопля кружальцями.

      – Іване! Збирай лахміття. Їхатимемо.

      Майка знітилася.

      – Ви ж на горище хотіли ще… Шкури лисячі…

      – Та хай би їх міль нанівець проїла, щоби я ще за ними лізла!

      – Нащо ображатися, Галю?…

      Поштарка брови звела. Івана за рукав – гайда! А тому й невтямки, що в жінки настрій змінився.

      – Як риби наловлю, то й тобі свіжої передам, – усміхнувся дівчині.

      – А «передавалка» не лусне? – гаркнула поштарка. На Майку зиркнула. – Ти якого припхалася?! У мордяки нам тут плювати?!

      Ех… Були б у Майки пальці дієздатними, кулькова ручка, блокнот чистий. Записала б: «Сьоме січня. Лупин хутір. Контакт з аборигенами похєрачила. Сама».

      Сама-самісінька… У хаті задуха. Картопля підгорає, а начхати. Вогонь би знову не втратити! Попеченим пальцям усе діло. Светрик зняти, ганчірку до дверцят прикласти, аби відкрити грубку та дров укинути – пальцями, пальцями. Та що ж за підлість!

      – Жери вже! – стогнала, засовувала в грубку березові цурпалки.

      Тільки впоралася – пательня димить. Ліктем її від вогню.

      – А картоплю чим мішати?… – Ані ложок, ані виделок. І ножа нема, що Галя ним картоплю чистила.

      Роззирнулася – біля печі на підлозі блискучий металевий шпатель із жовтою гумовою ручкою. Яка ж корисна річ – Майка і картоплю ним помішала, і окраєць хліба відрубала, і замість ложки…

      Наїлася, шпатель у картоплю, на подушки біля грубки впала – не встану, хоч убийте! Ноги гудуть, пальці плачуть, у животі сокира – та все ріже, ріже…

      – Нічого, козли, ви мене ще згадаєте… – прошепотіла затято. А кому?

      Очі заплющила, аби не розревтися, і… заснула. Отака біда.

      Грубка чесно тріщала – вставай! Сонце у вікно блимало, по обличчю промінцем – прокинься! Миша зважилася шарудіти, груша й собі –


Скачать книгу