Право на вбивство. Ксенія Циганчук
оперативник.
Льоша до них перевівся майже рік тому й дуже швидко завоював довіру Скляра. Цим здивував чимало своїх колег – мало хто міг догодити слідчому. Єгор і сам здивувався своєму відкриттю. Новий оперативник, майже два метри на зріст, виявився доволі працьовитим, на диво мовчазним (як і сам Скляр) і доброзичливим. А ще тактовним – ніколи не ставив Склярові (та й взагалі нікому) особистих запитань. За рік співпраці Скляр не раз впевнився, що на хлопця можна покластися. Інколи він нагадував йому Ромку, найкращого приятеля та колегу, якого вбили при виконанні. Він теж був набагато молодшим від Скляра й дуже скрупульозним у роботі.
– Поїхав додому відразу після того, як розібралися з трупом, – мовив Єгор і відкинувся на спинку стільця. – То які результати експертизи? – запитав слідчий – справа про вбивство його цікавила набагато більше, ніж розбій. – Особу вбитого встановили?
– Поки ні, – заперечно похитав головою Льоша. – Жодних документів, свідків і ніяких відбитків чи слідів ДНК на місці не виявлено. Тіло туди привезли, як ти й думав. Смерть настала від численних ножових поранень в області живота та грудної клітини приблизно опівночі. Плюс-мінус година.
Єгор ненадовго замислився.
– Ну так, місце вбивця обрав непогане, – нарешті мовив. – Переконаний, заздалегідь продумав. Треба якомога швидше встановити особу жертви. Перші двадцять чотири години після скоєння злочину – найкритичніші. За гарячими слідами легше вирахувати вбивцю. Чим більше минатиме часу, тим більше сліди «вистигатимуть».
Льоша захоплено дивився на Єгора. Колись, наслухавшись всякого про цього слідчого, боявся з ним працювати. Та потім збагнув, що більшість із того, що розповідають, – наслідок заздрощів. Так, Скляр інколи був нестримним та жахливо впертим, та це не заважало йому мати найвищий відсоток розкритих справ серед усіх колег. Спершу Войтюк почувався поряд із ним невпевнено, чекаючи будь-якої миті спалахів гніву чи повних зневаги слів через будь-які дрібниці. Та з часом збагнув: Єгор ставиться до всіх взаємно – тож якщо хочеш мати від нього повагу, мусиш ставитися й до нього відповідно.
А ще – пахати, як віл.
Бо за Єгоровою філософією найбільший гріх – не віддаватися роботі на двісті відсотків. Особливо коли ти поліцейський, від якого залежить життя й здоров’я людей. Саме цим, на думку Скляра, грішила більшість його колег. А ті, своєю чергою, ненавиділи його, оскільки й близько не дотягувалися до планки, яку ставив перед собою та іншими Єгор Скляр.
– Подали інформацію про нього та його фото в пресу, скоро мають поширити серед населення. Якщо місцевий – матимемо результат.
– Результат, Льош, мені потрібен тут і зараз, – спохмурнів Єгор. – Хтозна, скільки мине часу, поки хтось впізнає…
– Скляр, інколи таке буває, уявляєш: не все можливо тут і зараз. Льоша тобі не раб, – озвався зі свого місця Гусейнов.
– Антоне, пий каву, яку придбав я, і не втручайся, – підморгнув Скляр Гусейнову й із викликом посміхнувся.
На мить