Листи до Феліції (1913). Франц Кафка
Ти на чаї? (Про листування я не кажу, бо цю отруту, якщо вона має бути такою, я маю влити в Тебе, тут я собі з цим не годен дати раду.) Пий його, можливо, трохи рідше. Але, щоправда, потім я чую, як Твоя мама запитує: «Що це знов за новина?» – і більше не наважується радити. Гарної неділі! І трохи відпочинку!
Франц
Зараз я закінчив листа, це вже досить пізно, але я повинен іще дещо сказати. Перш за все звинувачення в тому, що Ти не довірила мені покликати Твою сестру. Я з гордістю почав читати згаданий фрагмент листа, і робився чимраз менше і менше, що далі я читав. У наступному листі я дізнався, що надії у мене немає і що замовлення вже виконано. Як же Ти можеш мене стидати? Хіба Ти не знаєш, що думка про те, що Ти можеш щось зробити для себе, може наділити мене дотепністю і що я забезпечив би відправлення швидко та ідеально? Втіха від того, що можна зробити Тобі послугу, вдесятеро перевищила б усі зусилля.
Звичайно, я дуже хотів би побачити світлину маленької, але я також повинен знати, з ким я живу в медальйоні і що це за людинка, яка має таке право на Твої цілунки.
Пошта знову пожартувала зі мною. Твій лист у середу, який Ти писала в стоматолога, прийшов у контору лише у четвер в другій половині дня, а отримав я його, проклинаючи і щасливий, лише в п’ятницю вранці.
Ще одне, перш ніж попрощатися: ти насправді ведеш щоденник? Марне питання, у Тебе ж зараз нема часу. А вела Ти такий? Як довго? Колись Ти згадувала запис, де Ти розказувала, як закохалася до нестями у 15 років. Однак згодом мови про це не було.
Але справді на добраніч. Листуватися було б дуже приємно, якби не природна потреба в кінці листа, як і наприкінці розмови, – глянути як слід іншому в очі.
Тільки уяви, тепер я мушу написати ще листа другові. Але я хочу нашкрябати його так, щоб ніхто не вчитав.
Останнє рішення: я взагалі не пишу листа та йду спати.
Франц
Ти надсилаєш мені так мало газетних вирізок, отож я знову надішлю Тобі таку гарну. Чи не загубила Ти, бува, газетну вирізку про беатифікацію 22 негритянських юнаків з Уґанди[39]?
Що з Тобою, кохана? Що тягне вештатися вуличками? Чи справді Ти та дівчинка з сьогоднішньої фотографії, що посміхається не вельми скупо і не надто щедро, а точно так, щоб у будь-якій біді на неї можна було поглянути і заспокоїтись. І Ти плачеш? Облиш! Ти стверджуєш, що завадила мені, а це всього лише не що інше, як моя неміч знову прорвалася, все та ж, яку ти, бідолаха, не раз уже на собі зазнала і, боюся, ще не раз звідаєш. Але скажи мені абсолютно відверто, як змінилося Твоє життя, відколи Ти мене знаєш, а ще скажи точно і вже в наступному ж листі, коли Ти, перш ніж я своїми листами став доводити Тебе до сліз, востаннє плакала, – окремі випадки на кшталт досади на дурнуватих тітоньок або подорожників, яких варто відлупцювати, і т. п., зрозуміло, не беруться до уваги. Але що таке було в п’ятницю? Що таке там було? Невже в листі моєму знайшлися якісь приховані тортури, про які я сам відати не відаю? Або це якийсь з колишніх листів
Пор. лист Кафки від 24 листопада 1912 року з докладеною заміткою в газеті «Беатифікація мучеників з Уґанди».