Холоднеча. Старі майстри. Томас Бернгард

      Він увесь час ремствує на болі в нозі, які «найчастіше починаються, посилюються, сваволять, коли слабшає головний біль». Він іде за моєю порадою тримати ногу в такому положенні, щоб ступня знаходилася вище, підкладати вночі під неї подушку, але «як бачите, це не допомагає. Навпаки. Пухлина значно збільшилася. Здається, ніби вона висмоктує всі соки тіла. Це те ж саме відчуття, яке у мене завжди пов'язане з мозком». Пухлина справді збільшилася. Від того, що він весь час ходить. Можливо, вона стала навіть удвічі більшою, ніж раніше, коли я бачив її востаннє. Але була безбарвна. Кісточки вже не видно. «Найкраще – не трудити ногу. Менше ходити», – порадив я. «Ви думаєте, так просто можна справитися з цією страшною хворобою?» – «За кілька днів усе минеться, – сказав я, – пухлина зникне». – «Осьде, на руці, бачите, прокльовується нова», – поскаржився він. І показав мені місце біля ліктя, де нібито позначається пухлина, але я нічого розгледіти не міг. Я обмацав руку – жодних ознак аномалії. «Далебі, ви бачите, як це сигналізує про своє наближення. Ви не тямите у хворобах». Його голова набита «невимовними комбінаціями». Образи, які живуть у ньому, як і в будь-якій людині, раптом перевертаються, розриваються «буквально на клапті. Але я, знаєте, змирився з тим, що наскрізь, суціль хворий. Скручений хворобою. Ця хвороба, як мені здається, незаразна. Коли я виявив її, я відчув, що вона невиліковна», – повторив він і замовк. Ми йшли, як завжди: я – попереду, він – за мною, спочатку – в село, потім – до заїзду.