Салимове Лігво. Стивен Кинг
чоловік спокійно. – Не мусите. Він розповідав правду.
Ґракон закивав ще до того, як йому це переклав Муньос, і обличчя його спохмурніло. Він нахилився вперед зі зчепленими між колін руками і довго щось говорив. Муньос уважно слухав з помірковано безвиразним обличчям. Коли священник закінчив, Муньос переказав:
– Він каже, що в цьому світі трапляються дивні речі. Сорок років тому один селянин з Ель Ґраніонеса приніс йому ящірку, яка кричала так, наче то була жінка. Він бачив одного чоловіка зі стигматами, слідами тортур нашого Господа, руки і ноги того чоловіка кровоточили у Стражденну П’ятницю. Він каже, що це жахливі речі, темні речі. Це серйозно для вас і для хлопчика. Особливо для хлопчика. Це з’їдає його живцем. Він каже…
Ґракон знову заговорив, коротко.
– Він питає, чи розумієте ви, що ви вчинили в тому Новому Єрусалимі?
– Єрусалимовому Лігві, – уточнив високий чоловік. – Так. Я розумію.
Ґракон знову заговорив.
– Він питає, що ви думаєте з цим робити.
Високий чоловік похитав головою. Дуже повільно.
– Я не знаю.
Ґракон заговорив знову.
– Він каже, що буде молитися за вас.
За тиждень він прокинувся в поту від кошмару і покликав хлопчика на ім’я.
– Я повертаюся назад, – сказав він.
Хлопчик зблід під своєю засмагою.
– Ти зможеш поїхати зі мною? – запитав чоловік.
– Ти любиш мене?
– Так. Господи, так.
Хлопчик почав ридати, і високий чоловік його обійняв.
Сон до нього так і не йшов. Лиця чаїлися серед тіней, вихрячись перед ним, мов лиця, притьмарені снігом, а коли вітер навислою гілкою вдарив об дах, він здригнувся.
Єрусалимове Лігво.
Він заплющив очі і затулив їх долонями, і все почало повертатись. Він майже бачив те скляне прес-пап’є, отого типу, що в ньому здіймається крихітна хуртовина, коли його струснеш.
Салимове Лігво…
Частина перша. Дім Марстена
Жоден живий організм не може довго існувати нормально в умовах абсолютної реальності; навіть жайворонки і зелені коники, як дехто вважає, бачать сни. Дім-на-Пагорбі, не нормальний, стояв самотньо на тлі своїх пагорбів, хоронячи в собі темряву: він там простояв вісімдесят років і міг простояти ще вісімдесят. Всередині стіни висилися струнко, цеглини трималися чіпко, підлоги залишалися міцними, а двері розсудливо були зачинені; тиша безперемінно залягала серед дерева й каменю Дому-на-Пагорбі, і хоч би що там тинялося, воно тинялося на самоті.
Ширлі Джексон. Обмарний дім між пагорбів[13]
Розділ перший. Бен (І)
На той час, коли, їдучи на північ платною автомагістраллю, Бен Міерз проминув Портленд, у животі в нього почав відчуватися аж ніяк не неприємний дрож хвилювання. Було 5 вересня 1975 року, і літо насолоджувалося своїм великим фінальним фліртом. Дерева буяли зеленню, ніжно-блакитне небо було високим, а відразу за межею міста Фелмат на паралельній
Цитата з першого розділу роману «The Haunting of Hill House» (1959) авторки психологічних трилерів Shirley Jackson (1916–1965), яка вплинула на стиль Стівена Кінга.