Салимове Лігво. Стивен Кинг
залами і разом купили дванадцять картин, щоби повісити у себе в фоє. Заплатили сімсот доларів. Я сплатила перший внесок за мою маленьку машину.
– Вам треба зняти номер у якомусь готелі в Нью-Йорку, десь на тиждень, – сказав він, – і обійти з вашим портфоліо всі журнали і видавництва, які тільки зможете знайти. Домовляйтеся про візити місяців за шість заздалегідь, щоби редактори й кадровики не мали нічого на той час у своїх календарях. Тільки заради Бога не зривайтеся з прикілка навмання у велике місто.
– А як щодо вас? – запитала вона, полишивши соломинку й зачерпуючи ложкою своє морозиво. – Що ви робите у штаті Мейн, у процвітаючій громаді Єрусалимового Лігва з населенням тринадцять сотень душ?
Він знизав плечима:
– Намагаюся написати роман.
Вона вмить спалахнула схвильованістю.
– У Лігві? Про що він? Чому тут? Чи ви…
Він серйозно подивився на неї:
– У вас капає.
– У мене?.. Ой, точно. Вибачте.
Вона витерла дно своєї склянки серветкою.
– Послухайте, я не мала наміру випитувати. Насправді, як правило, я не така збудлива.
– Не треба ніяких вибачень, – сказав він. – Усі письменники люблять поговорити про свої книжки. Інколи, лежачи вночі в ліжку, я уявляю статтю з моїм інтерв’ю в «Плейбої». Марна трата часу. Вони вибирають тільки тих авторів, чиї книжки модні в студентських кампусах.
Військово-повітряний молодик підвівся. Перед фасадом до бордюру з сичанням пневматичних гальм причалював «Ґрейгавнд»[20].
– Дитиною я чотири роки прожив у Салимовому Лігві. Там, на Бернс-роуд.
– На Бернс-роуд? Зараз там уже нічого нема, крім Мочарів та маленького цвинтаря. Його тут називають Злагідний Пагорб.
– Я жив у моєї тітки Сінді. Сінтії Ставенс. Мій тато помер, розумієте, а мама пережила… ну, щось на кшталт нервового розладу. Отже, вона здала мене в оренду тіточці Сінді, поки не впорядкує власні справи. Тітонька Сінді посадовила мене на автобус і відправила на Лонг-Айленд, назад до мами, приблизно через місяць після тієї великої пожежі.
Він подивився на своє обличчя у дзеркалі поза апаратом газованки.
– Я плакав в автобусі, їдучи від мами, і плакав в автобусі, їдучи від тітоньки Сінді, з Єрусалимового Лігва.
– Я народилася в рік тієї пожежі, – сказала Сюзен. – Найбільша бісова подія, яка бодай колись ставалася в цьому містечку, а я її всю проспала.
Бен розсміявся.
– Таким чином, ви років на сім старші, аніж мені подумалось там, у парку.
– Справді? – вигляд у неї був задоволений. – Дякую вам… хто б міг подумати. Дім вашої тіточки, певне, геть згорів.
– Так, – сказав він. – Та ніч серед моїх найяскравіших спогадів. Кілька людей з індіанськими помпами[21] на спинах прийшли до дверей і сказали, що нам треба вибиратися. Це було дуже хвилююче. Тітонька Сінді крутилася по хаті, хапаючи речі, вантажачи їх у свій «Гадсон»[22]. Господи Ісусе, яка
Greyhound (хорт, пес-гончак) – заснована у 1914 році найбільша в світі (у час дії роману) компанія міжміського автобусного сполучення.
Indian pump – заплічний бак на 5 галонів (≈19 л.) води, поєднаний з ручним насосом, зазвичай використовується для гасіння окремих місць загоряння в природі.
«Hudson Motor Car Company» (1909–1954) – колись інноваційна автомобілебудівна компанія, останні легковики під цим брендом були випущені правонаступниками фірми у 1957 р.