Салимове Лігво. Стивен Кинг
спорснув, зрізавши йому шматочок шкіри з пучки великого пальця.
– Дідько, – лагідно лайнувся він.
– Як думаєш, Парку, він справжній письменник?
– Звісно, справжній. Його три книжки є тут, у нашій бібліотеці.
– Правдішні чи вигадки?
– Вигадки, – Паркінс прибрав ножа і зітхнув.
– Флойду Тіббетсу не сподобається, шо ’кийсь парубок гуля з його кралею.
– Вони не жонаті, – сказав Паркінс. – І їй більше вісімнадцяти.
– Флойду це не сподобається.
– На мою гадку, Флойд може насрати собі в капелюха й одягти його собі задом наперед, – сказав Паркінс.
Він потоптав своє куриво об сходинку, дістав з кишені коробочку від «Сакретсів»[29], поклав туди недопалок і заховав коробочку назад до кишені.
– Де цей парубок, той письменник, живе?
– Там, у Єви, – сказав Паркінс. Він уважно роздивлявся свою поранену кутикулу. – Днями він їздив нагору, подивитися Дім Марстена. Дивний з лиця.
– Дивний? Тобто як це?
– Дивний та й усе. – Паркінс дістав пачку сигарет. Сонце лагідним теплом вчувалося на його обличчі. – Потім він поїхав до Ларрі Кроккета. Хотів собі винайняти те обійстя.
– Марстенове обійстя?
– Еге.
– Він шо, прибацаний?
– Може, й так. – Паркінс змахнув муху в себе з коліна штанів і задивився, як вона задзижчала геть вдалину цього яскравого ранку. – Друзяка Ларрі мав доста клопоту останнім часом. Я чув, він поїхав продавати ту «Громадську Балію»[30]. Фактично, продав її ще ’кийсь час тому.
– Шо, оту стару самопральню?
– Еге.
– Кому б це туди схотілося шось ввіпхнути?
– Хтозна.
– Ну, – Ноллі підвівся і знову підсмикнув на собі ремінь. – Гадаю, прокатаюсь я містом.
– Прокатайсь, – сказав Паркінс і закурив нову сигарету.
– Хочеш, разом?
– Ні, я, либонь, іще трохи посиджу тут.
– Окей. Бувай.
Ноллі спустився сходами, загадуючись (і то не вперше), коли ж Паркінс вирішить вийти на пенсію, щоби йому, Ноллі, взятись за цю роботу на повну ставку. Ну як, заради Бога, хтось може винюшити злочин, сидячи на сходах міської управи?
Паркінс дивився, як той іде геть, з лагідним відчуттям полегшення. Ноллі був хорошим хлопцем, але жахливо затятим. Він дістав кишенькового ножичка, розкрив і знову почав підрізати собі нігті.
Єрусалимове Лігво отримало статус міста у 1765-му (через дві сотні років по тому воно святкувало свій ювілей феєрверками й гульбищами у парку; від кинутого кимсь бенгальського вогню на малій Деббі Форестер загорівся костюм індіанської принцеси, а Паркінсу Ґіллеспі довелося запроторити до місцевої арештарні шістьох парубків – за появу п’яними в громадському місці), за повних п’ятдесят п’ять років до того, як у результаті Міссурійського компромісу Мейн став штатом[31].
Містечко отримало таку
«Sucrets» – популярні льодяники від кашлю, які випускаються з 1931 р.
Village Washtub – типові пральні самообслуговування.
Missouri Compromise (1820) – досягнута Конгресом заради балансу влади угода про створення нових штатів: рабовласницького Міссурі та вільного Мейну, до того перший був частиною Луїзіани, а другий – Массачусетсу.