Салимове Лігво. Стивен Кинг
Іще там також є кілька цікавих старих диваків. А коли насамкінець вийдеш на ґанок і вдихнеш вітерцю… божественно.
– І все ж таки, – з сумнівом мовила вона.
– Я думав орендувати Дім Марстена, – зауважив він мимохідь. – Навіть зайшов так далеко, щоб попитатись про це. Але його вже продано.
– Дім Марстена? – усміхнулась вона. – Ви, мабуть, переплутали назву.
– Аж ніяк. Стоїть на першому пагорбі на північний захід від міста. Брукс-роуд.
– Продано? Хто це на Бога?..
– Мене це теж здивувало. З мене час від часу підсміюються, мовляв, мені в голові клепки хитаються, але навіть я збирався його лиш орендувати. Той парубок, що з нерухомості, мені так і не сказав хто. Схоже, там якась глибока, похмура таємниця.
– Можливо, якісь люди з-поза нашого штату хочуть зробити з нього собі літню садибу, – сказала вона. – Хто б вони не були, вони божевільні. Реставрація будівлі, то одне – я б сама залюбки спробувала – але цей дім не надається до реставрації. Він був руїною вже навіть тоді, коли я була малою дитиною. Бене, а чому взагалі вам хотілося там пожити?
– Ви коли-небудь бували в ньому всередині?
– Ні, але раз на спір зазирала туди крізь вікно. А ви?
– Був. Раз.
– Моторошне місце, авжеж?
Вони замовкли, обоє думаючи про той Дім Марстена. Ці думки, зокрема, не мали пастельної ностальгії інших споминів. Скандал і насильство, пов’язані з цим будинком, сталися до їхнього народження, але маленькі містечка мають довгу пам’ять і церемоніально передають свої жахи від покоління до покоління.
Історія Х’юберта Марстена і його дружини Бьорді найближче відповідала тому образу скелета, який мусить тримати у своїй шафі місто. У Новій Англії 1920-х років Х’юбі був президентом великої автотранспортної компанії – автотранспортної компанії, що, як подейкували, провадила свій найприбутковіший бізнес після опівночі, переправляючи канадське віскі до Массачусетсу.
Він, відійшовши багатієм від справ, переселився з дружиною до Салимового Лігва у 1929-му і втратив більшу частину свого багатства (ніхто, навіть Мейбел Вертс, не знав, скільки саме) під час краху фондової біржі 1929 року.
Протягом десяти років між падінням ринку і сходженням Гітлера Марстен зі своєю дружиною жили в тому будинку відлюдниками. Єдине, коли їх бачили, це після полудня щосереди, коли вони приїздили до міста скуплятися. Ларрі Мак-Лавд, який у ті роки працював поштарем, доповідав, що Марстен отримує чотири щоденні газети, часописи «Сатердей Івнінг Пост», «Нью-Йоркер» і ще пригодницький «Дивовижні історії»[44]. Також раз на місяць він отримував чек від автотранспортної компанії, що базувалася у Массачусетсі, у місті Фолл-Ривер[45]. Ларрі казав, що може взнати, що там справді чек, зігнувши конверта і зазирнувши у віконце для адреси.
Саме Ларрі й знайшов їх улітку 1939-го. Газет і журналів – протягом п’яти днів – накопичилося в поштовій скриньці стільки, що стало неможливо всовувати
«Saturday Evening Post» – заснований 1897 р. найпопулярніший свого часу тижневик для сімейного читання; «The New Yorker» – заснований 1925 р. інтелектуальний тижневик; «Amazing Stories» – заснований 1926 р. перший у світі журнал фантастичної літератури.
Fall River – засноване 1670 р. промислове місто за 85 км від Бостона.