Салимове Лігво. Стивен Кинг
причастилася сигаретою з материної пачки.
– Не треба святотатствувати, – незворушно промовила місіс Нортон.
Вона віддала книжку дочці назад і струсила довгий попіл зі своєї сигарети до керамічної попільниці у формі риби. Цю попільницю їй подарувала одна з її подруг по Жіночій асоціації, і ця річ якимсь невиразним чином завжди дратувала Сюзен. Було щось непристойне у струшуванні попелу до рота окуневі.
– Я приберу продукти, – сказала Сюзен, підводячись.
Місіс Нортон спокійно промовила:
– Я тільки мала на увазі, якщо ви з Флойдом збираєтесь одружитися…
Роздратування скипіло, обернувшись на ту стару, пекучу злість.
– Звідки, заради Бога, в тебе ця ідея? Я тобі коли-небудь таке казала?
– Я припускала…
– Твої припущення хибні, – відказала Сюзен із запалом і не цілком щиро. Але до Флойда вона помаленьку холонула вже протягом кількох тижнів.
– Я припускала, якщо ти півтора року зустрічаєшся з тим самим хлопцем, – продовжувала її мати м’яко і неухильно, – це мусить означати, що стосунки зайшли далі, ніж тримання за руки.
– Ми з Флойдом більше, ніж друзі, – погодилася Сюзен стримано. Хай вже сама щось додумує.
Між ними знялася відкладувана безмовна бесіда.
– Ти спала з Флойдом?
– Не твоє діло.
– Що в тебе з цим Беном Міерзом?
– Не твоє діло.
– Отак утіпаєшся в нього й накоїш якихось дурниць?
– Не твоє діло.
– Я ж люблю тебе, Сюзі. Ми з татом обоє тебе любимо.
А на це нема відповіді. А немає відповіді. А немає відповіді. От тому-то Нью-Йорк – чи деінде – є нагальною необхідністю. Зрештою, ти завжди наштовхуєшся на барикади їхньої любові, мов на стіни «м’якої палати» в психлікарні. Щирість їхньої любові робила подальшу розсудливу дискусію неможливою, а раніше говорене позбавляла сенсу.
– Гаразд, – лагідно промовила місіс Нортон.
Вона придушила сигарету на губі окуня і вкинула недопалок йому в черево.
– Я піду нагору, – сказала Сюзен.
– Звичайно. Я можу почитати цю книжку, коли ти закінчиш?
– Якщо хочеш.
– Мені хотілося б з ним познайомитись, – сказала мати.
Сюзен знизала плечима й розвела руками.
– Ти сьогодні ввечері пізно повернешся?
– Не знаю.
– Що мені сказати Флойду Тіббітсу, якщо він подзвонить?
Її знову накрило гнівом.
– Кажи йому, що сама схочеш, – вона спинилася. – Втім, ти завжди так робиш.
– Сюзен.
Вона пішла нагору, не озирнувшись.
Місіс Нортон залишилася де була, дивлячись крізь вікно на містечко й не бачачи його. Вона почула над головою кроки Сюзен, а потім стукіт розстановлюваного мольберта.
Вона підвелася і знову почала прасувати. Коли вирішила, що Сюзен уже мусить цілком зануритися в роботу (хоча не дозволила цій думці більшого,