Смерть бере відпустку. Жозе Сарамаго
ту коротку мить, що передує цілковитій утраті притомности, кардиналові подумалося про те саме, що й стільком іншим до нього, про можливу смерть під час операції, та потім згадалося, що це вже статися не може, й нарешті останнім виблиском свідомости сяйнула гадка, що якби він, незважаючи ні на що, все-таки помер, це означало б парадоксальну його перемогу над смертю. Пойнятий нестримним потягом до самопожертви, він уже ось-ось мав благати господа вбити його, але не встиг вишикувати слова в потрібній послідовності. Анестезія вберегла його від найвищого блюзнірства, бажання передати повноваження умертвляти богові, назагал знаному за джерело життя.
Нехай одразу висміяна газетами-конкурентками, яким пощастило видобути з нападів натхнення їхніх випускових редакторів якнайрозмаїтіші й якнайзмістовніші заголовки, в кого драматичні, в кого ліричні, в багатьох філософічні або містичні, а то й зворушливо-наївні, на кшталт винесеного наперед у популярному щоденному виданні, котре вдовольнилося зойком, І що ж тепер із нами буде, графічно увиразненим велетенським прикінцевим знаком питання, ота, вже згадана, шапка З Новим роком, з новим щастям, попри свою прикру заяложеність, дуже припала до душі тим людям, чия природжена вдача або набуте виховання спонукали твердо стояти на позиціях такого собі розважливого оптимізму, навіть підозрюючи в глибині душі, що все це може виявитися тільки скоробіжною оманою. Живши до цих останніх днів сум’яття у світі, який здавався їм найкращим з усіх можливих чи уявленних світів, вони з насолодою усвідомлювали, що найкраще, дійсно найкраще, припало їм оце тепер, що воно прийшло постукати в двері їхніх домівок, неперевершене, пречудове життя без щоденного страху перед рипкими ножицями мойри, безсмертя в рідній вітчизні, убезпечене від метафізичних неприємнощів і безкоштовне для всіх і для кожного, без заставного листа, що його належить розліпити в годину смерти, тобі до раю, тобі до чистця, тобі до пекла, адже раніше, дорогенькі співмешканці в цьому падолі плачу, який зветься землею, наші іншосвітні долі на цьому перехресті розходилися. Тож пресі, навіть тій, що мала сумніви або загадувалася питаннями, а вкупі з нею й телеканалам і радіостанціям подібного ґатунку, не лишалося нічого іншого, крім як долучитися до буяння повсюдних колективних радощів, від півдня до півночі й від заходу до сходу, що звеселяло боязкі душі й відганяло геть із-перед очей довгу танатосову тінь. Минав день за днем, а ніхто й надалі не вмирав, з огляду на що навіть песимісти та скептики, спершу поодинці, а потім масово почали приєднуватися до загалу громадянства, яке за першої-ліпшої нагоди вироювалося на вулицю й гукало та горлало, що життя нарешті зробилося прекрасним.
Яко`сь одна пані, зовсім недавно перед тим овдовіла, не знайшовши іншого способу виявити нове щастя, яким пойнялося її єство, попри легкий щем від усвідомлення того, що, не вмерши, вона ніколи більше не побачить оплакуваного небіжчика, надумала вивісити національний прапор з обсадженого