Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
полін, дванадцять святвечерніх страв, закликання на вечерю мороза, вовка, чорної бурі та злих вітрів, дідух на покутті, сіно на столі.
Всі ці рухи, дії і слова, що на перший погляд не мають ніякого значення в житті людини, віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є для душі живущим бальзамом, який сповнює її могутньою силою.
Зима
Прийшла зима. Випав перший сніг, наступили морози і покрилися кригою ріки. В селі всі господарські роботи закінчено. Господарі ховають реманент, лагодять сани, їздять до млина та готуються до Різдвяних свят…
Господині прядуть. Дівчата вишивають і щоранку вмиваються «першим снігом» та витираються червоною крайкою – «щоб були рожеві лиця». Парубки допомагають батькам, а у вільний час заважають дівчатам вишивати.
Наближається період угадування на майбутній рік, а разом із цим надходить і час старих традиційних розваг сільської молоді – розваг, що сповнені чаром первісної поезії нашого народу.
Староукраїнські звичаї, що колись були пов'язані з початком нового року наших далеких предків, пізніше перейшли до християнських свят. Одна частина з них перейшла до сучасного Нового Року, а друга – до свята введення в храм Пресвятої Богородиці (4-го грудня за новим стилем). Це свято в народній термінології звичайно називається Введіння.
Початок нового господарського року у введінських повір'ях виступає досить виразно. Хто в цей день вранці прийде першим до хати, той буде першим «полазником» на новий господарський рік. За народнім віруванням, перший полазник приносить до хати щастя або невдачу.
Якщо першим до хати ввійде молодий гарний чоловік, а до того ще і з грішми – добра ознака: ввесь рік у хаті будуть усі здорові і будуть «вестися» гроші. Якщо ж увійде до хати старий кволий чоловік, а до того ще й бідний – погана ознака: і хворі в хаті будуть, і злидні заведуться… А найгірше, як увійде до хати стара жінка – «то вже добра не жди…» Тому старші та бідніші люди колись стримувалися заходити до чужої хати в день Введіння – так само, як і на Різдво та Великдень. Недобрий знак, якщо в цей день хтось із сторонніх приходить що-небудь позичати.
У східних районах України ще донедавна зберігався дивний звичай серед «дівчат-чарівниць» святити воду в ніч проти Введіння. Ось як розповідає про цей звичай очевидець С. Г-ка:
«Був колись я на Курщині, там ще багато наших людей – цілі села українські. Там у мене товариш був… «Ти знаєш, – каже він, – що в цю ніч наші дівки-чарівниці будуть воду святити». «Та чого ж, – питаюся, – вночі, що їм – дня мало?» – «То ж, – каже, – чари, а чарувати тільки вночі можна, бо, коли сонце на небі, чарівниці силу втрачають. Як хочеш, то ходім зо мною, побачиш». Погодився я, і ми пішли… Отоді я бачив, як там дівчата зійшлися на таке місце, де три води докупи зійшлися – три струмки зливалися в одне русло. Набрали дівчата у глечик води, запалили два поліна, а коли вогонь добре розгорівся, тримали їх над череп'яною мискою і лляли воду так, щоб вона проходила поміж двома вогнями. Щось вони