Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
на одруження, і виходять групами на вулицю. Веселі «катеринетти», як звуть цих дівчат, гуляють по вулицях, співають, розважаються, а в одній з церков відправляється Служба Божа, і архієпископ паризький благословляє старих дівчат. Удень веселі процесії несуть квіти до статуї св. Катерини, а ввечорі дівчата розважаються на вулицях. В цей день старим дівчатам дозволяється багато вільностей: за старою традицією чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках; але ніхто не дивується, коли і «катеринетти» охоче цілують хлопців.
Війна внесла обмеження в святкування дня св. Катерини, і цей день був уперше широко відсвяткований в 1946 році. «Катеринетти» навіть налякали англійських вояків; американці швидше опанували ситуацію».
День Андрія Первозванного
День св. Андрія Первозванного припадає на 13 грудня. Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці – Києва.
В староукраїнському літописі, що датується XIII століттям, знаходимо такий переказ: «Андрій навчав у Синопі. Коли прийшов до Корсуня, побачив, що з Корсуня близько до Дніпрового гирла. І пішов у Дніпрове гирло. Відтіль поплив вгору Дніпром та принагідне прийшов і став під горами на його березі. Вставши вранці, сказав до учеників, що були з ним: «Чи бачите ці гори? На цих горах засяє ласка Божа і буде великий город, і Бог збудує багато церков». І вийшовши на ці гори, поблагословив їх і поставив хрест, і, помолившись Богові, зійшов із цієї гори, де опісля був Київ. І поплив угору Дніпром…».[10]
Хоч Андрій Первозванний – християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в день цього святого мають стародавній, дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання «калети».
З усього циклу осінніх традиційних свят день Андрія Первозванного – найцікавіший. Від нього віє чарівною староукраїнською стихією.
З давніх-давен у ніч під «Андрія» дівчата ворожать. Може, не зовсім щиро, та все ж десь там, «глибиною душі» дівчина вірить, що «Андрієва ніч» допоможе їй пізнати свою долю – дізнатися, чи вийде вона заміж, а чи доведеться знову дівувати цілий рік.
Ще звечора, як тільки дівчата зійдуться до хати ворожити, першим ділом вони печуть балабушки.
Балабушки – це невеличкі круглі тістечка з білого борошна. Воду на ці тістечка дівчата носять із криниці – не відром і не глечиком, а… ротом! Носять так, щоб хлопці не бачили, бо як побачать – біда!.. «Ми, бувало, – оповідає Свирид Галушка, – як побачимо, що дівчата по воду пішли, – за ними і ну їх смішити: один виверне кожуха і почне мекати по-козиному та перед дівчатами вихилясом ходити, другий удає з себе цигана, третій – жида… Таке виробляємо, що дівчата хоч-не-хоч, а розсміються і води в роті не втримають. У нашому селі такі були хлопці напрасливі, що біля кожної криниці поставлять варту і дівчатам – де хоч бери води! Тоді дівчата просять хлопців:
– Ідіть собі геть, хлопці, ми води наберемо!
– А
Українські перекази. Зібрав М. Возняк. Львів, 1944, стор. 5.