Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
то Калетинський його по обличчі квачем мазне, і він уже мусить іти геть: він програв своє право кусати калету. На його місце стає інший учасник гри, новий «Коцюбинський», а Калетинський звичайно не міняється протягом усього вечора. Якщо трапиться добрий Калетинський, то за весь вечір ніхто до калети не приступить. Ця весела гра є основною «точкою» Андріївського вечора.
Кінчається тим, що калету здіймають зі сволока і ділять поміж учасниками гри. Причому дівчатам порції калети роздаються задурно, а хлопці платять гріш дівкам на стрічки за те, що калету місили.
Після цього всі сідають за стіл і починається вечеря… На вечерю може бути багато страв, але першими на стіл подаються вареники з капустою, бо ж – піст.
Вечерю готують дівчата, а хлопці купують горілку – «дівкам на могорич за те, що калета була солодка».
В час калетинської вечері дівчина наливає в блюдце вина, горілки або меду, розведеного водою, кладе на дно перстень і примушує свого хлопця дістати той перстень губами. Якщо дістане і носа не вмочить, то ожениться і буде щасливий. Відбувається це ворожіння під загальний веселий сміх.
В ніч під Андрія хлопці мають найбільші права – єдина ніч у році, коли парубкам за бешкети люди вибачають.
Якщо парубок сердитий на батька своєї дівчини (не пускає дочку на цілу ніч гуляти або каже: «Не ходи з ним, ледарем!»), то такого батька треба «провчити». Парубок підмовляє хлопців, ставить могорич, і… хлопці гуляють!
Батьки дорослих дочок знають про це, самі ж колись парубкували, але… «хлопців, як чорта, – не встережеш!» І вранці: там віз на хаті, там ворота на річці плавають, а в іншого господаря – він дуже вже дошкулив парубкам – геть плота розібрали, і кілка не знайдеш.
«Гуляв і я, як був парубком, – каже Свирид Галушка. – Одного разу розсердився я на свого тестя (тоді він ще тестем не був) і кажу хлопцям: «Відро горілки ставлю, як старого Кудлая на добрий розум наведете!» І навели… Довго згадував та все мене лаяв. «Шибеник ти, Свириде, – казав, – чи ж то годиться хазяйському синові так бешкетувати!» Та нічого, помирилися, і таке весілля справив, що тепер і в сні не присниться».
– Що ж ви йому зробили?
– Завдали клопоту старому: клуню розібрали! Сердився, сварився, але… що зробиш? Парубоцьке право, на те й «Андрій»!
Як звичайно, на «Андрія» ніч темна. Хлопці, що не кусали калети (дівчата їх не запросили), розсердилися: «Ось ми їм…» Назносять мотуззя, налигачів і переснують вулицю, де мають проходити дівчата. Переснують, заплутають, а самі сховаються під тином і чекають. Дівчата йдуть від «Андрія» гуртом; йдуть, весело сміються, співають, – а тут хлопці як вискочать десь з-під тину та як гукнуть: «Пу-гу, козак з лугу!» Дівчата – врозтіч… і заплутаються в тому мотуззі. Хлопці їх розплутують, жартують… Весело було – скільки тих жартів, сміху! Не те, що тепер: ідеш селом – і пес не гавкне, і курка дороги не перебіжить…
А то ще було й так: парубки виводять нову вулицю. Назносять околоту, старих тинів, воріт і таке набудують, що в темну ніч