Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
вишила ризи самому Ісусові Христові. «Це ж вона нас вишивати навчила!»[16]
В день Великомучениці Варвари гріх прати, білити і глину місити. «Можна тільки вишивати та нитки сукати…» Беручись до вишивання, колись дівчата хрестились і шептали: «Свята Варвара золотими нитками Ісусові ризи шила і нас навчила».
«Варвари» – день повороту на весну. Приповідка каже, що «Варвара ночі урвала, а дня приточила».
На другий день – преподобного Сави, а на третій – Миколая. На Україні в цей час звичайно випадають великі сніги, починаються «справжні» морози, замерзають ріки. З цього приводу в народніх приповідках говориться: «Варвара снігом постелить, Сава загладить хуртовиною, а Микола морозом придавить!» «Варвара мосте, Сава гостре, а Миколай гвозде!» «Варвара заварить, а Микола поставить кола!»
Всі ці три дні наші селяни колись варили кутю та узвар – «щоб хліб родив та садовина рясніла!»
«Миколая»
Це – веселе народне свято. Колись господарі варили пиво, скликали гостей: пили, гуляли, веселилися. А по обіді, напідпитку запрягали найкращі коні в «козирки» і з піснями та веселими вигуками їздили навколо села – «бо ж треба знати, чи слизький сніг цього року випав!»
Варити пиво на «Миколи» – звичай дуже старий. В одній колядці це пивоварения представляється як один з тих сакральних звичаїв, якими «держиться світ»:
«Чому так нема, як було давно,
Як було давно, а з первовіку:
Святим Миколам пива не варять…»
Далі в колядці говориться, що все лихо, яке є тепер поміж людьми, постало тому, що «Святим Миколам пива не варять…» Мабуть з «пивом» на цей день в'язалися колись і музики. В одному народньому голосінні з Буковини дочка, звертаючись до померлої матері, каже:
Мамко моя, голубко моя,
Коли ж вас ся надіяти,
Чи на Різдво з колядками,
Чи на Великдень з писанками,
Чи на Николая з скрипниками?[17]
Хто перший прийде ранком до хати, той буде першим «полазником». На Поділлі «полазами» вважаються чотири дні в році: Введіння, Миколая, Анни і Різдво або Новий Рік – четвертий і останній «полаз».
«Зле, якщо в ті дні хто інший – не господар – перейде через подвір'я першим. Кожний господар встає в цей день раніше, ніж звичайно, та йде дати худобі їсти. Прийшовши до хліва, поздоровляє німину словами: «Дай, Боже, добрий день, щобись худібонька здорова була та й я з тобою ще й з своєю жоною!»[18]
В народніх легендах та переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше – на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Виходячи в море на промисел, рибалки брали з собою образ святого чудотворця.
На Харківщині записана така легенда про святого Миколая: «Святий Микола-Чудотворець на небі не сидить, а тут, на землі, людям помагає. Не те, що Касян – за панича убрався і до Бога пішов жалітися на людей: «Вони, – каже, – Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують!»
Бог вислухав
Записано в селі Вороновичі від Марфи Г-нь. –
М. Грушевський. «Історія укр. літ.», ч. І. Київ – Львів, 1923. Стор. 124.
Записано в с. Яришево на Поділлі. –