Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
дівчата і самі з «Меланкою» ходять, і парубочу «Меланку» частують вечерею, проте знаходять час поворожити.
Ворожать переважно так само, як на «Андрія» ворожили. Бігають попід вікна слухати, питаються прохожих чоловіків: «Дядьку, як вас звати?», кидають через хату чоботи – куди впаде чобіт носком, туди й заміж вийде… Перелічують кілки в плоті: «удівець, молодець»… Дівчата-гуцулки зав'язують собі очі хусткою і навпомацки лічать кілля в плоті до дев'яти. Дев'ятий перев'язують хустинкою і ранком дивляться: рівний, гарний – наречений такий буде, а як кривий, горбатий, то й «доля» крива!.. На Гуцульщині ще годують кота варениками, як на «Андрія» пса годували, щоб довідатись: «Котра з нас перша заміж піде?»
На Слобожанщині дівчата розкладають опівночі вогнище на березі річки, на льоду прорубують ополонку і чекають, щоб добре розгорівся вогонь. Коли вогнище розгорілось, кожна з дівчат бере тліючу головню і кидає її в ополонку: затріщить вогонь на воді – за багатого заміж піде, тільки «пшикне» головня і тріску не видасть – за бідного!
Дівки-чарівниці в цю ніч збирають «дивацьке» зілля «нечуй-вітер». Хто його знайде, – а росте воно в таких місцях, що тільки чарівниці знають, – той може зробитися «нечуваним і небаченим»…
Серед нашого народу існує поетичне повір'я, що новорічна ніч для віруючих людей «розкриває небо, і вони можуть просити у святих все, що їм забагнеться: перетворення води на вино, каменя – на хліб, глини – на мід».
На Гуцульщині в цю ніч ґаздиня бере опівночі на голову шапку і з хлібом та коновкою виходить до води. Там вона тричі занурює хліб у воду і примовляє: «Не хліб ся купає в воді, але я – в здоров'ї і силі!» Набираючи води в коновку, вона примовляє: «Я не беру воду, але мід і вино!..» Повертається ґаздиня до хати, всі сплять – ніхто нічого не чує. Вона навшпиньках, без найменшого шелесту підходить до своїх дітей і торкається їх голів мокрим хлібом, примовляючи: «Абисьте були такі величні, як святий Василь величний».
У коновку ґаздиня кидає кілька срібних монет. Ранком на Новий Рік вся родина вмивається тою водою, і це «принесе щастя на гроші через увесь рік!»
Новорічна ніч на Гуцульщині – свято печі «Цілий рік вона робить службу, а на Василя йде в танець – вона ся віддає!» – так кажуть гуцули про піч. Ранком на «Меланки» ґаздині старанно змащують піч глиною – «аби не кляла, що немащена!»… Ніхто тої ночі не спить на печі, не сідає – «бо тяжко їй танцювати…» Звечора на піч кладуть овес – «аби мала чим коня годувати, бо вона їде до міста на ґерць».
Ніч проти Нового Року наповнена магічними діями, чарами. Все це – намагання розгадати своє майбутнє і забезпечити щастя й добробут на наступний рік.
На Лівобережжі про «нечуй-вітер» існує повір'я, що це зілля росте взимку по берегах річок та озер і що його можна збирати, від 13-го грудня починаючи. А в ніч проти Нового Року, опівночі, це зілля має найбільшу силу; проте зрячі люди не можуть його знаходити. Треба просити сліпих, бо саме вони відчувають присутність «нечуй-вітру» – він їм очі коле. Це зілля ніби допомагає переправлятися через рік і є корисним для рибалок.[96]
Про «нечуй-вітер» згадують і народні пісні, як ось:
«Ой, поріс чебер під нечуй-вітром…»
Н. Маркевич. «Обычаи…», 1860. Стор. 86. «Нечуй-вітром» називається кілька рослин української фльори. Hieracium echioides Lumn – уживається в народ, мед.: якщо укусить павук, то цим зіллям обкурюють хворе місце; вживається воно і проти цинги. Hieracium pilosella L. – в народ, мед. вживається проти скаженини, пропасниці, запалення очей та проти захворування тварин, а особливо свиней (Н. Анненков, Бот. слов., стор. 167). Гуцули «нечуй-вітром» називають Bellis perennis L. (Шух., І, 21), що в інших місцевостях України називається «стократь» або «нагідки». У словн. Б. Грінченка «Нечуй-вітер» – Hieratium fïlosella.