Звичаї нашого народу. Олекса Воропай

---

Скачать книгу

---

зоре,

      Серденько![99]

      На Чортківщині дівчата щедрувати не ходять: сидять вдома і чекають на щедрівників-хлопців. А хлопці щедрувати йдуть лише під вікно тієї хати, де є доросла дівчина. Якщо хлопці минають хату дівчини, щедрувати до неї не заходять, то цим показують, що дівці дівувати рано – «мусить ще на запічку кашу їсти». А під вікном хлопці співають таку колядку:

      Ой, на леді, на Йордані

      Святять воду три янголи.

      Йордан воду розливає,

      Ворон-коні напуває.

      Там Орися біль білила,

      Рум'янеє личко мила,

      До місяця говорила:

      «Ой, місяцю, місяченку,

      Освіти ясно криниченьку,

      Немає ким дати знати —

      їдь, батеньку, біль збирати».

      Батенько сі відмовляє:

      «Я не піду, не поїду,

      В мене сани не складані,

      Ворон-коні не ковані».

      Далі Орися звертається до матері, сестри, брата – всі відмовляються. Нарешті вона звертається до милого:

      Миленький сі не відмовляє:

      «А я піду, я поїду,

      В мене сани поскладані,

      Ворон-коні поковані,

      Буде Христос на Йордані».[100]

      Окремі групи щедрівників ходять з «козою». До «кози» галичани приспівують:

      «Танцю, козуня, танцю, небога,

      Дасть тя господар півзолотого…»

      Звичай ходити з «козою» тут менше поширений, ніж на Наддніпрянщині або на Гуцульщині.

Розмова тварин

      На Щедрий Вечір, так само як і на Свят-Вечір, за старим народнім віруванням «тварини людською мовою говорять», але підслухати цю мову гріх, і за це Бог карає.

      В Галичині записано таке оповідання: «Чоловік мав пару волів. І він чув, жи люди собі приповідують – худоба говорить на Щедрий Вечір, як господар коло неї ходить. Господар дав бикам їсти, а сам си сховав і слухає. Слухає, а бики кажуть один до другого: «Нам добре в нашого господаря, але ми його завтра повеземо на цвинтар». А його так Пан-Біг покарав за те, жи він слухав. І зараз на другий день той помер».

      Подібне оповідання записане і на Київщині: «… захотілось то йому послухати мови волів. На ніч заліз той хазяїн в ясла. Може, так до півночі лежав, – нічого не чути. Тихо в оборі, худоба лягла на спочинок, жує собі жуйку. Лежали воли, лежали, а далі встає один. Встає, а другий каже до нього: «Чому не лежиш, навіщо ноги томиш?…» А хазяїн в яслах слухає. Коли далі віл, той, що встав, каже: «Як то з нами дальше буде, хазяїн наш щось дуже мало паші має. До весни ще далеко, чим він нас догодує до весни?…» Хазяїн все слухає та дивом дивується. Ну, ті лежали, лежали, а тоді знов говорять: «…Єсть ще в його ожеред соломи, що вже три роки, як він стоїть. Тею соломою хазяїн нас буде годувати до нової паші. Якби обмолотив того ожереда, ще б корців зо два жита взяв. Але хазяїн не буде молотити тої соломи, бо скоро умре».[101]

* * *

      Перед вечерею господар кадить ладаном, кропить хату «навхрест» свяченою водою, а по вечері обдаровує тварин «пирогом» – хлібиною з хрестом зверху.

      Взявши «пиріг», господар підходить до стайні і говорить:

      – Хто йде?

      – Біг!

      – Що несе?

      – Пиріг!

      Цікаво,

---

Скачать книгу