Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
пісень та примовляли: «Тільки й притики, що починки превеликі!» Мовляв, час уже братися й за роботу. Від Різдва до Івана Христителя в шинок ходити гріх, бо ще вода не посвячена, а на «Івана» вже можна.
В усі головніші свята – Різдво, Новий Рік, Водохрища – жінкам не можна ходити по воду, бо це «гріх». Цю роботу виконували за них парубки;[111] але на «посвятки» молодиці ставили їм могорич – «за те, що воду носили справно».
«Різдвяний день»[112]
В цей день робити гріх – так само, як і на перший день Різдвяних свят, але пити горілку можна. Колись, ще за добрих часів, наші селяни цим правом користувалися в повній мірі.
«Розвозять в'язки перевесел з гречки, що була обмолочена в різдвяний піст. Входячи до хати, говорять: «Нате вам ковбасу». Потім і в цій хаті починається випивання, якщо його там не було від самого ранку, бо ж у цей день звичайно всі п'ють».[113]
Пити і гуляти – це наша стара, хоч і не завжди добра, традиція. Ще літописці відмічали «хлібосольство» великого князя Володимира,[114] а наші гетьмани та козаки під цим поглядом, мабуть, не мали собі рівних в усій тодішній Европі.
І ось цю «славну» традицію перейняли наші селяни і пильно зберігають її ще й досі. Прислів'я, приказки, «припросини» та пісні – це цілий кодекс гостинности наших селян.
Приймаючи гостей, господар до першої чарки виголошував таку тираду:
«Помершим душам – царство небесне: батькам, матерям, братам, сестрам та діткам маленьким. Нехай легенько згадається і нашому синові, де він у світі повертається. А нам пошли, Боже, вік і здоров'я, щоб цей празник одпровадити та в мирі-покої із вами, здоровими, щастя діждати. Сподоб, Господи, Боже наш, щоб Бог родив жито, пшеницю і всяку пашницю, а нам діждати жати, споживати та людям честь віддавати!..»
– Дай, Боже! – відповідають гості.
Після першого побажання, що завжди виголошується поважно, без будь-яких жартів, напідпитку висловлюється також чимало жартівливих побажань:
«Роди, Боже, жито, пшеницю, а в запічку дітей копицю».
«Роди, Боже, хліб, а до хліба опеньки!»
«Хай Бог хліб родить та скотину плодить».
«Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб коровка доїлась».
У нас такий звичай, що гостей треба припрошувати, бо «без припросин і чарка не мила!» Припросини звичайно починаються після першої чарки: «Випийте по другій, щоб на одній не скакали». «Ану лиш: чоловік на одній нозі не ходить, а на двох!» А як по другій чарці вип'ють, то припрошують до третьої: «Без тройці й доми не строяться» – «Бог тройцю любить, а четверту Богородицю, а п'ятий Спас» – «По три дай, тоді питай» – «По чарці, по парці та оп'ять по п'ять» – «Перед обідом не вадить, а по обіді загладить» – «Пийте до дна, щоб очі не запалися» – «Перший келішок, як по льоду; другий, як по меду, а третій – не питай, лиш давай!»
А вже після третьої чарки не припрошують, тільки примовляють: «Я – такий чоловік, як візьму, то й вип'ю!» – «Кумки та кумки – вип'єм по рюмки: бо як підем на той світ, то там рюмок ніт!» – «Напиймося
Село Іваньківці на Переяславщині. За П. Чубинським, III, 5.
21-го січня за новим стилем або 8-го за старим.
Село Іваньківці на Переяславщині. За П. Чубинським, III, 5.
В Макарівській минеї: «Памяти святыхъ» въ церквахъ творяще пъніемъ и молитвами и праздноваше свътло праздники Господскія: и три трапезы поставляше, первую митрополіту сь епіскопы, и съ черноризцы и съ попы, вторую нищимъ и убогимъ, третью себъ и боярамъ своимъ и всъмъ мужемъ своимъ». Снег., I, 194.