Звичаї нашого народу. Олекса Воропай
сідає: кури, гуси, качки, рої та… старости, бо ж маємо дорослу дівку!
Я сів, а щоб мені сидіти недурно, то дядина медяника дали…»
Так згадує своє перше посівання наш старий знайомий, добродій Свирид Галушка.
Перший посівальник на Новий Рік звичайно буває і першим «полазником» – приносить до хати щастя. За народнім віруванням, дівчата щастя не приносять – тільки хлопці, а тому й посівати дівчатам не годиться.
На Слобожанщині першого посівальника господиня просить сісти на порозі – «щоб кури сідали та курчат висиджували».
Зерно після посівальника збирають і віддають курям – «щоб добре неслися», а горох зберігають аж до весни. Весною, коли повилуплюються гусенята, їх «загодовують» цим горохом – «щоб великі росли».
Колись були такі добрі господині, що сміття з хати не виносили від Святого Вечора аж до Нового Року – «щоб не винести з ним і своєї долі». Ранком на Новий Рік те сміття все ж таки виносили і сипали на одну купу в саду; там його підпалювали, воно горіло, і вогонь той мав чудодійну силу – ним обкурювали садові дерева, «щоб ліпше родили». Гуцули стрибають через такий вогонь, примовляючи на врожай.
На західньому Поділлі від Різдва до Нового Року хату замітають на дві половини. Частину сміття, що від середини до порога, виносять зразу ж, а те, що від середини до покуття, зберігають до Нового Року. А ранком на Новий Рік те сміття виносять із хати, висипають на воротях і запалюють; коли ж вогонь розгориться, стрибають через нього всі: господар, господиня, діти від найстаршого до найменшого, а після дітей – кінь, корова, вівця, коза, свиня, пес, кіт – всяке створіння, яке є в обійсті, – «щоб всяка нечисть на вогні залишилась і в новий рік увійти чистими!»
На Київщині сіном, що було постелене на столі під скатеркою на Святий Вечір, господар перев'язує ранком на Новий Рік овочеві дерева в саду – «щоб нечисть на деревах не заводилась».
Неродючі дерева «страшать»: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Звичайно це роблять діти – брат з сестрою. Сестра – мале дівча – вилазить на грушу чи яблуню і від імени цього дерева «проситься», а брат – хлопчак у татових чоботах та в дідовій шапці, з сокирою в руках – грає ролю господаря. І ось між ними відбувається такий діялог:
– Не рубай мене, буду вже родити.
– Ні, зрубаю. Чому не родило?… Кажи!
– Бійся Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх! – далі проситься плаксивим голосом «дерево».
– Гляди ж, – погрожує сокирою «господар», – як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю!
Після такого «страшення» дерево перев'язують перевеслом. Іноді «для страху» дерево злегка надрубують.
У перший день Нового Року до всього уважно приглядаються, бо все має віще значення. Стоячи в церкві під час утрені, селянин придивляється, як свічі горять у панікадилі: якщо ґніт палаючої свічки зігнувся гачком – буде врожай цього року; якщо ж ґніт стирчить на свічці, ніби порожній колос на стеблі, – жди неврожаю.
Якщо ніч проти Нового Року тиха і ясна, буде щасливий рік не тільки для людей, а й для худоби.
Якщо сонце весело зійде, ввесь рік буде щасливий,