Все те незриме світло. Ентоні Дорр
вони печуть йому пальці!
Гер Зідлер думками десь далеко.
– Я надішлю Гайссмаєрові листа, – вирішує він. – Добре для нас, добре для тебе. Ми діємо в інтересах людства, так? – Він підморгує. А тоді військовик дає Вернерові дозвіл на перебування поза домом після комендантської години і проводжає його.
Вернер іде додому, не помічаючи дощу, намагаючись осягнути грандіозність того, що сталося. Дев’ять чапель стоять, мов квіти, у каналі за коксовим заводом. Баржа подає свій жахливий сигнал, вугільні вагонетки котяться туди-сюди, і постійний глухий стукіт буксирної лебідки відлунює в темряві.
У сиротинці всі діти вже повкладалися спати. Фрау Елена влаштувалася просто посеред холу з горою випраних шкарпеток на колінах і пляшкою хересу. У неї за спиною Юта сидить за столом і споглядає Вернера з разючою напруженістю.
– Що він хотів? – цікавиться фрау Елена.
– Тільки щоб я полагодив радіо.
– Оце й усе?
– Так.
– Вони щось питали? Про тебе? Про дітей?
– Ні, фрау Елено.
Фрау Елена важко видихає, так, наче затамовувала подих попередні дві години.
– Dieu merci.[21] – Вона тре скроні обома долонями. – Можеш лягати спати, Юто.
Юта вагається.
– Я полагодив радіо, – пояснює Вернер.
– Який ти молодець, Вернере. – Фрау Елена робить великий ковток хересу, заплющує очі й закидає голову назад. – Ми залишили тобі вечерю.
Юта йде до сходів, у її очах читається сумнів.
На кухні все вкрите плямами від вугілля і якесь незугарне. Фрау Елена заносить тарілку, на ній лежить єдина варена картоплина, розрізана навпіл.
– Дякую, – каже Вернер. Він досі відчуває присмак торта.
Маятник гойдається туди-сюди в старому підлоговому годиннику. Торт, збиті вершки, товстий килим, рожеві нігті й довгасті литки фрау Зідлер – усі ці враження крутяться у Вернеровій голові, мов карусель. Він згадує, як возив Юту до шахти номер дев’ять, де зник їхній батько, вечір за вечором, так, наче той міг вийти з ліфта, тягнучи ноги.
Світло, електрика, ефір. Простір, час, маса. «Принципи механіки» Гайнриха Герца. Знамениті Гайссмаєрові школи. Дешифрування, ракетні двигуни, усе найсучасніше.
«Розплющте свої очі, – казав той француз на радіо, – і побачте якомога більше, перш ніж вони заплющаться назавжди».
– Вернере?
– Що, фрау?
– Хіба ти не голодний?
Фрау Елена: ця жінка йому як мати. Вернер їсть через силу. А тоді віддає їй сімдесят п’ять марок, і вона вражено моргає, побачивши суму, й вертає йому п’ятдесят.
Нагорі, почувши, як фрау Елена сходила в туалет і лягла в ліжко, й увесь будинок зовсім затих, Вернер рахує до ста. А тоді підводиться з ліжка й виймає з аптечки маленьке короткохвильове радіо, шестирічне, яке він не раз доробляв, із запасними дротами, новим соленоїдом і Ютиними написами навколо ручки налаштування, виносить його надвір, за будинок, і розбиває цеглиною.
Вихід
Парижани
Слава Богу! (