Життя у позику. Мансарда мрій. Іскра життя (збірник). Еріх Марія Ремарк
Зрештою, це суперечило б меті обіду: знайти для мене багатого жениха. А може, ти багатий?
– Я буваю багатий лише на кілька тижнів. Якщо знайдеться досить багатий жених, ти вийдеш за нього?
– Налий мені вина, – відповіла вона, – і не мели дурниць.
– Від тебе всього можна чекати.
– Відколи?
– Я багато думав про тебе.
– Коли?
– Уві сні. Твої вчинки ніколи не можна передбачити. Ти підкоряєшся особливим, невідомим мені законам.
– Добре, що ти думав про мене, – сказала Ліліан. – Це ніколи не зашкодить. Що ми робитимемо пополудні?
– Сьогодні вдень ти поїдеш зі мною в готель «Ріц». Там я тебе посаджу хвилин на п’ятнадцять у холі, в якомусь затишному куточку, і дам кілька журналів, а сам переодягнуся. Потім ми пообідаємо на зло дядькові Ґастону. – Вона подивилася у вікно й нічого не відповіла. – Якщо хочеш, я згоден піти з тобою перед цим у каплицю Сен-Шапель, або в собор Паризької Богоматері, або навіть у музей. Найнебезпечніше те, що в тобі уживаються і синя панчоха, і грецька гетера часів занепаду, яку доля закинула до Візантії. Загалом я готовий на все, можу вирушити на Ейфелеву вежу або прогулятися Сеною на пароплавчику.
– Прогулянку Сеною я вже якось відбула. Там мені запропонували стати коханкою багатого різника з власною трикімнатною квартирою.
– А на Ейфелевій вежі ти була?
– Туди я поїду з тобою, коханий.
– Так я й думав. Ти щаслива?
– А що це таке?
– І далі не знаєш? Зрештою, хто це справді знає? Може, це танець на кінчику голки.
Ліліан повернулася з прийняття в стрийка Ґастона. До готелю її відвіз своїм автом віконт де Пестре. Вона відбула жахливий нудотний вечір із чудовою їжею. Присутніми були кілька жінок і шість чоловіків. Жінки були їжакуваті, від них била ворожість, поєднана з цікавістю. Жодна з жінок не була елегантна, і всі вони були заміжні. З чоловіків четверо виявилися неодруженими та ще й заможними, двоє були молодих, а найстаріший і найбагатший був віконт де Пестре.
– Чому ви живете на лівому березі? – запитав він. – З романтичних спонукань?
– Випадково. Це найкраща спонука з усіх, які я знаю.
– Вам треба жити на Вандомській площі.
– Просто вражаюче, – сказала Ліліан. – Стільки людей знають краще, де мені жити, ніж я сама.
– На Вандомській площі в мене є помешкання, щось на зразок художнього ательє, де я ніколи не буваю.
– Ви хочете здати його мені?
– А чом би й ні?
– Скільки це коштуватиме?
– Навіщо нам говорити про гроші? – Пестре засовгався на сидінні. – Подивитеся його коли-небудь. Воно у вашому розпорядженні, варто вам тільки захотіти.
– Без жодних умов?
– Без жодних. Звичайно, я буду радий, якщо ви погодитеся при нагоді піти зі мною до ресторану, але це не є жодною умовою.
– Отже, безкорисливі люди ще не перевелися на світі, – мовила Ліліан.
– Коли ви