Маг. Джон Фаулз
захопливіша, ніж усі історичні романи, – відказав я злегка іронічно, та його міміка, як видно, була тривка проти такої інтонації. – Дуже вам дякую.
Я поклав брошуру на стіл і замовк. А він, незворушний, налив мені чаю.
Кончіс уже почаював, тож пішов пограти на клавесині. Грав двадцять хвилин, а я слухав музику й роздумував. Видається, що низку цих дивних подій задумано так, аби обманути всі п’ять відчуттів. Цієї ночі вплинуто на нюх і слух. Сьогодні й учора ввечері, у випадках із солодкою парочкою та примарною жіночою постаттю, – на зір. Смак, мабуть, оминуто. А ось дотик… Та невже Кончіс сподівається, що я принаймні спроможуся вдавати віру в те, що можу намацати щось нематеріальне? І що може бути спільне у цих фокусів і «подорожей до інших світів»? З’ясувалося тільки одне. Тепер можна пояснити, чому його так хвилювало, чи не забагато я дізнався від Мітфорда і Левер’є. Він і на них практикував свої химерні штучки, а тому взяв клятву мовчати.
Кончіс повів мене поливати город. Воду доводилося брати з тонкошийої посудини – за Маріїною хаткою таких було чимало. Впоравшись, ми сіли біля Пріапової альтанки, оточені незвичним, як на грецьке літо, свіжим ароматом вологої землі. Господар зробив кілька дихальних вправ – очевидно, виконав один із своїх багатьох ритуалів, відтак усміхнувся й повів далі розмову, перервану рівно добу тому.
– А тепер розкажіть мені про свою дівчину.
Це прозвучало не як прохання, а як наказ – відмова погодитися з тим, що я знову не захочу розказувати.
– Та тут взагалі нема про що розповідати.
– Вона вас покинула.
– Ні. Спершу було навпаки. Я її покинув.
– А тепер вам хочеться…
– Кінець. Запізно.
– Ви говорите, як Адоніс. Невже й вас ікло пропороло[103]?
Запала тиша. Зрештою я наважився. Хотів відкритися, відколи дізнався, що він студіював медицину. А тепер захотілося шокувати Кончіса, щоб облишив кпити з мого нібито фаталізму.
– Правду кажучи, мене теж пропороло.
Він кинув на мене гострий погляд.
– Я підхопив сифіліс. На початку цього року в Афінах, – пояснив я. Кончіс не спускав з мене ока. – Тепер усе гаразд. Здається, я вилікувався.
– Хто поставив діагноз?
– Сільський лікар. Патареску.
– Опишіть симптоми.
– В афінській клініці підтвердили цей діагноз.
– Ще б не підтвердити, – сухо сказав він. Так сухо, що я вмить зрозумів натяк. – То опишіть же симптоми.
Поступово Кончіс дізнався все – до найменшої подробиці.
– Я так і гадав. У вас був м’який шанкр.
– М’який?
– Шанкроїд. Ulcus molle. Дуже поширена хвороба в Середземномор’ї. Прикра, але нестрашна. Найкраще лікування – часто митися з милом.
– То якого дідька…
Він потер великим пальцем і вказівним. У Греції цей жест позначає гроші, хабар і підкуп.
– Ви заплатили за лікування?
– Так. За цей спеціальний пеніцилін.
– Нічого
Міфологічний красень, якого не могли поділити богині Афродіта й Персефона. Його вбив вепр.