Маг. Джон Фаулз
мені вдасться вирватися на кілька днів в Афінах, то надішлю Тобі телеграму. Якщо далі так писатиму, то Ти й бачити мене не захочеш. І не уявляєш, як воно тут. Я прочитала Твого листа й вирішила, що написано просто з нудьги. Жахлива річ – мені й досі доводиться нализуватися, щоб Тобі написати. Падає дощ. Я розпалила вогонь, щоб зігрітися, бо псяча холоднеча. Тут темно, сіро й паскудно. Фйолетові (може, треба писати «фіолетові»? ет, хрін з ними) шпалери із зеленими сливами. Від такого Тебе знудило б.
А.
Пиши на адресу Енн
Дуже невчасне послання. Завдяки йому я усвідомив, що ні з ким не захочу ділитися віллою «Бурані». Вперше побачивши її, познайомившись з Кончісом, ба навіть і після випадку з Фоуксом, я хотів був побалакати про всі ці події – передусім з Алісон. А тепер мені видалося, що воно й на ліпше обернулося. На дні душі я був радий, що, пишучи до неї листи, не втрачав голови.
За п’ять секунд не закохаєшся, але цього проміжку часу може вистачити, щоб почати мріяти про кохання, особливо в такому безпросвітно чоловічому середовищі, як школа імени лорда Байрона. Що довше я думав про побачене опівночі обличчя, то гарнішим і розумнішим воно видавалося. Я вбачав у ньому аристократизм, люб’язність, делікатність, і ці риси вабили мене так само невідпорно, як у безмісячну ніч манять рибу ліхтарики місцевих рибалок. Сам собі товкмачив: якщо Кончіс має картини Модільяні й Боннара, то його стачить на те, щоб вибирати найшикарніших коханок. Було б наївно припустити, що з цією дівчиною в Кончіса немає нічого сексуального. Однак у її погляді на Кончіса було скоріше щось дочірнє, ніжне й дбайливе, ніж еротичне.
У понеділок я разів десять перечитав листа від Алісон, не знаючи, що робити. Зрозуміло, що доведеться відповісти, але я дійшов висновку, що чим довше зволікатиму, тим краще буде. Щоб цей конверт не муляв очей, я ввіпхнув його в найспіднішу шухляду стола, забрався в постіль, згадав про «Бурані» й занурився в романтично-еротичні фантазії про цю загадкову дівчину. Хоча й утомлений, геть вибився зі сну. Сифіліс, що видавався чимсь на зразок злочину, на багато тижнів змусив мене викинути з голови думку про любощі. Тепер же, коли виявилося, що я невинний, – досить було посидіти півгодини над позиченим у Кончіса підручником, аби переконатися, що його діагноз правильний, – мене проймав незборний статевий потяг.
Повернулися ласолюбні мрії про Алісон, про масні суботні й недільні забави в якому-небудь афінському готелику. Я розмірковував про синицю, що в руках краща, ніж журавель у небі. Або ж – керуючись благороднішими мотивами – про самотність, вічну й марну самотність цієї дівчини. В її примхливому й не дуже делікатному листі мені сподобалася тільки одна фраза, остання й найпростіша: «Пиши на адресу Енн». Вона пом’якшувала недоладність і задавнену образу, які відчувалися в решті тексту.
Я вибрався з ліжка й у піжамних штанах написав відповідь, доволі довгу. Перечитавши її, пошматував на дрібні клаптики. Друга спроба випала вдалішою. Як на мене, в листі додержано належну рівновагу між покаянною практичністю,