Маг. Джон Фаулз
що я не такий. Ще молодий, не міг дійти висновку: якщо вже мусиш себе переконувати, то тим самим даєш знати, що ти, власне, такий і є. Не знати стриму в сексуальних забавах – це зовсім інша річ, ніж не гидувати непотребом. Я англієць, ergo[110] я пуританин. Я двічі переглянув світлини. Вони прикро дисонували з музикою Баха, що й досі звучала у вухах.
І, нарешті, остання книжка – коштовне видання з обмеженим накладом «Le Masque Français au Dix-huitième Siècle»[111]. Над обрізом випиналася біла закладка. Згадавши антологію на пляжі, я розгорнув книжку на вказаній сторінці, де хтось обвів олівцем такий абзац:
Aux visiteurs qui pénétraient dans l’enceinte des murs altiers de Saint-Martin[112] s’offrait la vue délectable des bergers et bergères qui, sur les verts gazons et parmi les bosquets, dansaient et chantaient entourés de leurs blancs troupeaux. Ils ne portaient pas toujours les costumes de l’époque. Quelquefois ils étaient vêtus à la romaine ou à la grecque, et ainsi réalisait-on des odes de Théocrite, des bucoliques de Virgile. On parlait même d’évocations plus scandaleuses, de charmantes nymphes qui les nuits d’été fuyaient au clair de lune, poursuivies par d’étranges silhouettes, moitié homme, moitié chèvre…[113]
Нарешті мені розвиднилося в голові. Всі події в «Бурані» відбуваються в дусі домашнього спектаклю, а цей виділений абзац натякає, щоб я не пхав носа за лаштунки, бо інакше покажу себе нечемою й сам собі зіпсую втіху. Я засоромився, згадавши свої випитування в Ая-Варварі.
Помившись, я одягнув білу сорочку й літній костюм – з пошани до господаря, якому подобалося, щоб увечері була певна церемонійність. Вийшовши із спальні, я помітив, що двері його кімнати відчинені. Кончіс запросив мене ввійти.
– Сьогодні вип’ємо узо нагорі.
Він сидів за столом і читав тільки що написаного листа. Поки писав адресу на конверті, я розглядав полотна Боннара. Двері до маленької кімнатки, сусідньої з цією спальнею, розчахнуто навстіж, видно одежу й шафу. Це лише вбиральня. З фотографії, що стоїть на столі біля цих дверей, на мене дивилася Лілі.
Ми вийшли на терасу. Там було два столи, один із пляшкою узо й келишками, а другий із кувертами для вечері. Я зразу спостеріг, що за цим столом не два, а три стільці. Кончіс зауважив мою спостережливість.
– Після вечері до нас прийде гостя.
– Із села? – усміхнувся я.
Він відповів усмішкою й заперечливим жестом голови. Був чудовий вечір, суто грецький, коли в сутінковому світлі зливаються безконечні простори неба і землі. Сірі, як шерсть перського кота, гори й величезний нешліфований жовтуватий діамант небосхилу. Згадалося, як у селі такої ж вечірньої години люди на верандах таверн обернулися в бік заходу, немовби сиділи в кіно, а красномовне небо правило за екран.
– Я прочитав у «Le Masque Français» фраґмент, який ви відзначили.
– Це тільки метафора. Але й вона може стати в пригоді.
Кончіс простягнув чарку. Ми цокнулися.
Подано каву. Лампу переставлено на стіл за моїми плечима, світло падає на Кончісове обличчя. Ми обидва чекаємо.
– Сподіваюся, що мене не омине розповідь про ваші дальші пригоди.
Він підвів голову, що в Греції означає «ні». Трохи скутий, глянув на двері до спальні. Це нагадало мені мої перші відвідини. Я обернувся – нікого.
– Чи здогадуєтеся, хто має прийти? – обізвався
Отже (лат.).
«Французький бароковий спектакль XVIII століття» (франц.). Судячи з усього, це фіктивна книжка, назву якої навіяв есей Андре Дельр’є «
Очевидно, йдеться про Валлон-де-Сен-Мартен – долину поблизу містечка Ескль у Лотаринґії, відому ґротом Сен-Мартена (святого Мартина), Купіллю фей і зáмком, уперше згаданим у літературі 1793 року, а 1821-го вже зруйнованим.
Перед гостями, що потрапили за високі мури Сен-Мартена, відкривався розкішний вигляд на пастухів і пастушок, що серед білорунних отар танцювали й співали на зелених моріжках і в гаях. Вони не завжди носили сучасну їм одежу. Інколи вбиралися в римські або еллінські шати, щоб таким чином втілити оди Феокріта й буколіки Верґілія. Ходила поголоска, що там бували й скандальніші втілення: літніми місячними ночами чарівливі німфи втікали від дивних темних постатей, наполовину чоловіків і наполовину цапів…