Зворотний бік світів. Дара Корній
довбню, махати руками. Не кричи і не ворушись, а то вони тебе з’їдять, – обізвався Мирослад. Остап не озирався на його голос, однак почув у ньому іронічні нотки. Той жартував. Дуж Миросладу геть не подобався. А Остап усе більше й більше жалів хлопця.
– Хм, уперше таке бачу, – вів далі Мирослад. – Дивина та й годі. Досі ніхто з моїх учнів не мав такої шаленої прихильності п’явок. Вони від плавнів за нами женуться. Сміхота. Тут, на сонці, вони просто не водяться. П’явки чомусь вважають тебе, Дуже, ворогом. Ти для них жертва. А знаєте, хлопці, які вони цікаві та унікальні? П’явки можуть довго переслідувати свою жертву за запахом. Саме завдяки такому заохоченню п’явки можуть обходитися без їжі майже шість місяців. Присутність ворога стимулює їх до виживання.
Мирослад спритно обійшов Остапа і зовсім не провалився під воду. За мить опинився біля Дужа. Зірвав з-під його ока дуже масну п’явку та майже радісно повідомив:
– Рот п’явки має три щелепи і триста зубів, які з легкістю впиваються в шкіру, а завдяки еластичній будові свого тіла під час їди п’явка здатна збільшуватися в розмірі аж уп’ятеро. Взагалі-то, хлопаки, п’явка – ненажерливий хижак. І харчується, крім крові Дужа, різноманітними дрібними тваринами: молюсками, личинками комах, хробаками, мальками риб, пуголовками. П’явка розмножується у віці трьох років. Запліднені яйця вона відкладає десь приблизно у вісім коконів, у кожному з яких міститься близько тридцяти яєць. Кокони поміщаються у вологу землю біля води. Зародки розвиваються в коконах протягом тридцяти днів і залишають їх уже цілком сформованими. Ти таки їм гарно смакуєш, Дуже!
– Навіщо ви це все нам розказуєте? Заберіть їх негайно з мене, будь ласочка, – благально зашепотів Дуж, пам’ятаючи застереження гучно не розмовляти.
– Навіть не подумаю, – задоволено заявив Мирослад. – Це дуже корисно. У твоїх жилах, Дуже, очевидно, тече якась геть паскудна кров. П’явки світу неврів це відчули. Ти ворог і чужак для цього світу. То вони тобі трохи кров почистять. Голодна п’явка висмоктує «стару» кров, так що свіжа кров, збагачена повітрям світу неврів, надходитиме у твоє тіло, аж поки воно остаточно не очиститься.
– Е-е-е-е, і як довго мене очищатимуть? – нещасний Дуж майже плакав.
– Ну-у-у, – Мирослад вдав, що замислився, наче щось важливе згадував. – Може, тиждень, може, два. А мо’, й місяць… Залежить від ступеня твоєї засміченості.
Мирослад ледве стримувався, щоб не зареготати. А бідний Дуж просто вірив у все, що йому казали.
– От доберемося до суходолу, а там подивимося, що можна зробити. Отож рухайся повільно, не сіпайся, бо вони тобі всю кров вип’ють і ти просто не дійдеш.
– Я не хочу. Я не можу. Я хочу додому. До мами і до тата, – уже не шепотів, а плаксиво підвивав Дуж.
– О, нарешті, чарівні слова. – Мирослад підморгнув Остапу. – А я з твоєю мамою побився об заклад. Вона мене запевняла, що ти взагалі не проситимешся додому, бо достолиха мужнім вдався.
– Ви це навмисно.