Коли подих стає повітрям. Пол Каланіті
як він зумів схилити нашу маму до такого кроку. Колись вони, закохані, втікали мало не через весь світ, з південної Індії до Нью-Йорка (тато був християнином, мама сповідувала індуїзм, їхній шлюб викликав осуд обох родин і супроводжувався родинними конфліктами – наприклад, мамина мама ніколи не визнавала мого імені і називала мене натомість Садхіром). Потім вони переїхали до Аризони, де мама жила в постійному, непереборному, смертельному страху перед зміями. Навіть найменший, найсимпатичніший, найбезневинніший червоний полоз незмінно викликав у неї панічну реакцію – мама з криком втікала додому, замикала двері і озброювалась чим-небудь важким і переконливим: граблями, сікачем або сокирою.
Змії були постійним джерелом неспокою, але найбільше все-таки маму тривожило майбутнє її дітей. Незадовго до нашого переїзду мій старший брат Суман саме закінчував середню школу в окрузі Вестчестер з перспективою продовжити навчання в котромусь з елітних коледжів. Невдовзі після нашого переїзду до Кінгмана він став студентом Стенфорда і покинув рідний дім. А ми тим часом зрозуміли, що Кінгман – це вам не Вестчестер. Мама дослідила стан справ у системі державної освіти округу Могаве (до якого тепер ми належали) і засмутилась. За даними останнього перепису Кінгман був визнаний найменш освіченим регіоном Америки. Відсоток відсіву учнів середньої школи становив приблизно 30 %. Одиниці продовжували навчання в коледжах, і жоден з тутешніх випускників не вчився в Гарварді, що був мірилом досконалості для мого батька. У пошуках виходу мама обдзвонила всіх своїх друзів і родичів з багатих передмість східного узбережжя: дехто щиро співчував, а дехто радів, що їхнім дітям більше не доведеться конкурувати з нащадками Каланіті, раптово позбавленими доброї освіти.
Ночами мама зривалася на плач, коли лишалася сама в своєму ліжку. Вона страшенно переймалася тим, що убога шкільна освіта може зламати життя її дітям, тож зуміла десь роздобути рекомендований список літератури для вступників до коледжів. Мама в Індії вчилася на лікаря, але в двадцять три роки вийшла заміж, народила троє дітей і далі вже ростила і виховувала їх у чужій країні, тож сама встигла прочитати небагато книжок з того списку. Натомість вона зробила все, щоб її діти не були обділені. Завдяки їй я в десять років прочитав «1984»; зізнаюся, мене, ще малого, шокували сексуальні сцени, проте водночас читання прищепило мені глибоку любов і увагу до мови.
Нескінченний потік книжок і письменників супроводжував нас із мамою на шляху методичного опрацювання цього списку: «Граф Монте-Кристо», Едгар Аллан По, «Робінзон Крузо», «Айвенго», Гоголь, «Останній з могікан», Діккенс, Марк Твен, Джейн Остін, «Біллі Бадд»… У віці дванадцяти років я вже сам шукав собі, що почитати, і мій брат Суман надсилав мені твори з програми коледжу: «Державець» Макіавеллі, «Дон Кіхот», «Кандід», «Смерть Артура», Генрі Торо, Сартр, Камю. Деякі книжки і автори справили більше враження, деякі менше. Скажімо, роман «Прекрасний новий світ» заклав